"Не забуду, - каже тихо мама, -
Очі твої, сину, ласку, теплоту...
Якби ж твою долю наперед я знала -
Гнала б тую долю за межу!"
"Не забуду, - дівчина шепоче, -
Ніжну руку, що голубила мою...".
Ніби чують ті вуста дівочі
Як востаннє каже він "Люблю...".
"Не забуду..." - в серці у дружини
Назавжди залишаться слова...
Він в бою, немов герой, загинув,
Згасла навіки його свіча ..
"Не забуду...", - прикрі сльози сина
Серце розколили на шматки.
Більш не буде тата у дитини...
Без опори залишились ластівки...
"Не забуду...", - каже Україна,
Вмита кров'ю, змучена земля.
Їй болить за втрачені родини ...
Їй болить за втрачені життя...
Не забудьмо тих, хто вже не з нами,
Хто востаннє глянув в небеса.
Пам'ятаймо і віддаймо шану
Всім, кому завдячуєм життям 
.
