Не відпускала я дитинство,
Воно в родинному гніздечку.
"Залиш"- казали. Я, навмисно,
Його тримала за вуздечку.
Воно у серденьку жилО,
Немов барвіночок цвіло.
Радісно й весело було.
Померла мама - втратила його.
Тільки у спогади прийде,
Полями, луками бреде.
Батьків шукає, їх немає...
Мене за плечі обіймає.
І ніжно каже:"Ти доросла.
Вертатись у дитинство досить.
Не варто спогадами жити.
Зумій життя без них любити."
Я ж повертаюся в дитинство,
Бо там живі мама й тато.
Збираю пам'яті намисто.
Там добрих спогадів багато.
Валя Злата
