Не сумуйте за ранком минулим,
І за днем, що минув, і за ніч.
Не жалійте за словом, за ділом,
Чи в минулому втрачену річ.
Не сумуйте, а дякуйте Богу
За цей ранок та дні дощові.
Та й за ночі ще й досі холодні -
За все дякуйте в своєму житті.
Уявіть на маленьку лиш мить
Ви солдата в холоднім окопі...
Ноги й руки, холодні, мов лід,
Ледве ходить в брудному потопі ...
Мокрий одяг до тіла прилип,
Шапка мокра....усе мокре на фронті.
В грудях - стук, а, може, вже й хрип...
Бо ж солдат - теж із крові та плоті.
Бо солдат - то не робот, людина!
Він воює як робот, та все ж!
Мерзне там, у окопі, дитина,
Хоч нема її гідності меж!
Героїчно стоїть на сторожі,
Хоч й хворіє, напевно, як всі...
Та позицій лишити не може,
Бо він - воїн, бо він - захисник.
Бо в руках його - наша свобода,
Спокій вдома та наше життя.
Бо в руках його - мир й перемога!
Хоч і холод нестерпний в ногах...
А нам сумно й так холодно нам!
Ще й шукаємо приводи всякі...
То дощі, то весна - не весна ...
Нам би просто згадати солдатів!
Уявіть на коротку лиш мить
Наше ліжко й окопи холодні...
Уявили!? То ж Бога моліть
За здоров'я всіх наших героїв!
