... Не спалося, уже не першу ніч...
Думки, як бджоли в голові роїлись...
Нерівності складали з протиріч...
Як хрін гіркий із редькою проїлись.
І ось нарешті, втомлена без сну...
Коли, під ранок, стало розвиднятись...
Картину я побачила ясну...
На неї в захваті, я стала роздивлятись.
Все бачила немовби наяву...
Розкривши крила, я мов птах літала...
Долонями черпала синяву...
В якій планета наша розцвітала.
Земля в цвіту, немов весняний сад...
Без вибухів, без воїн, без хвороби...
Без завойовників, пожеж, без барикад...
Без сліз, без трауру, без горя, без жалоби.
Усім всього хватало на Землі...
Усі були одягнені і ситі...
Росли щасливо діточки малі...
Дорослі совісні були і тямовиті.
Ніхто нічого в іншого не крав...
Не зазіхав на плід з чужої ниви...
Про ближнього, так як про себе дбав...
Не хитрував для власної наживи.
Там вартістю є мудрість, не п'ятак...
Там сива старість у великій шані...
Там має силу розум, не кулак...
Там цінності душевні, не бляшані.
Цвіла Земля, загорнута в добро...
З дбайливих рук квітки нові ростила...
За все те - платою було не серебро...
Земля людині МИЛІСТЮ платила.
Галина Момот (12.03.2023.)
