Не розказуй мені про мій край.
Не потрібно мені щось казати...
Тут найглибший в ріці небокрай
І найвищі з соломи загати.
Тут струмки не течуть, а летять,
Грає місяць на скрипці сонату.
Там, де копи пшениці стоять,
Промовляла я "тату, мій тату".
Де корівка на пашу пішла,
Де дві гусочки пір"я згубили,
Материнка шовкова цвіла
І мене вона дуже любила.
І гірчак, і полин й лобода
Мене гріли зимою так само.
Там, де кицьочка спала руда,
Я шептала "ой мамо, ой мамо".
Хвилювалась, як бачила лан
Повний льону й блакитної квітки.
Він мені по житті талісман,
А скрижалі - це мальви й нагідки.
А щотинка, метлиця, рижій...
Чорнобривець - любов моя гірка.
Рідний край - це чебрець, деревій
І бабусина темна комірка.
Не кажи мені, знаю сама,
Пам"ятаю я кожне кубельце.
Спершу осінь, а потім зима
І весна, що розтьохкала серце.
А ще бджілка. Я теж як бджола -
Все у "вулик", все в рідную хатку.
Там, де вишня весною цвіла,
Промовлята я "татку, мій татку"...
Г.Потопляк.
