Не можна людину повернути із раю.
Ані словами, ані молитвами.
Що залишається нам? Лише пам’ятати,
Образи рідні в душі зберігати.
Щось дуже приємне серцем згадати
Та посміхнутись. І знов заридати.
Ночі чекати: по ночах бо приходять,
Нас обіймають… Цілують… Говорять.
Зранку під душем крижаним прокидатись:
Те, що вночі, - паралельна реальність.
Треба йти далі, можеш-не-можеш.
День зустрічати й гадати, а може…
Може, вони десь існують і досі?
Знову кохають, сім’ї заводять?
І рідні їхні так схожі на нас.
Зв’язки, над якими не власний час.
Вірити хочеться: вони нас чують.
І співчувають, і разом сумують.
Радіють, коли ми самі радієм.
І в зустріч із нами,
як і ми – з ними, вірять…
#паралельнареальність Victoria Vesna
