НЕ МІСЦЕ КРАСИТЬ ЛЮДИНУ...
Холодна осінь Яблунівку застала зненацька.
Ще вчора золотила листя, теплом гріла і враз - холод! Наче перші приморозки чекали, поки люд капусту поховає до погребів, і на тобі!
- Така краса була, ех! Бідкалася Олена сама собі оминаючи калюжі! В місто треба, а погода наче шепоче : "Дома б лишилась".
Дякувати хоч дорогу новеньку постелили на шляху до автобусної зупинки, і її саму оновили, стоїть, наче сміється, березками обсаджена. Трохи аж настрій піднявся. За час створеного ОТГ село ожило, заквітчалося і, кожного разу, щось нове з'являється: то дитячий майданчик, то клумба, а минулого місяця - вікна у школі на пластикові змінили!
- Розвивається рідненьке, - з любов'ю подумала.
Вже й хода бадьорішою стала та вітер все ж змушував шарф тугіше зав'язати. Така ж навдівана на зупинці стояла і Оля! Зустрілися.
-О привіт! Ти чому така сумна?
Підтягнувши плечі до самої шиї і тупцюючись з ноги на ногу, питала Олена свою однокласницю Олю, вже другу годину чекаючи старенького автобуса на новенькій сільській зупинці.
Дощ не вщухав... Танцював по асфальту і надував бульби у придорожніх калюжах.
- Та, а чому радіти? За лікарняним треба он пхатися, Бог зна куди! Декларація ж в місті підписана! Оце тобі і на!
Реформи їхні!
- Тю, я в нас підписала! Вся сім'я наша в Тамари Іванівни все життя лікується!
-Та, ні, тут же не то. Там у нас в місті нові технології і все по людськи, а село є село...
Дочургикав таки УАЗик, зібрав закацюблих дівчат і повіз, за словами Олі, в цивілізацію!
Олена любила своє село!Тут вже третє покоління Лукашів вило гніздечка. Все таке рідне і близьке! Її , своє, особливе! Якби в місті і безкоштовно квартиру видали, ніколи б не проміняла своє батьківське дворище на шпаківню ( так багатоповерхівки звала). Її рід оселився на мальовничих пагорбах Яблунівки вже давно, ще за дідів- прадідів. Працьовиті, добрі і щедрі були люди, від того-то і шановані!
Оліна родина - теж корінні та все тяглися в інше життя, де парки замість садків, а городи - то мініатюрні клумби! Хотілося Олі ввечері не на лавочку до подруги на поседеньки, а в театр при повному наряді, вальяжно під ручки пройтися, колись сама так хотіла артисткою бути. Кіно на великому екрані і в ресторан, хоч і виключно української кухні.
Дівчата вже двадцять років тому школу місцеву закінчили, сім'ї позаводили, діток по двоє мали, щоправда, в Олі не склалося, чоловік нетутешній був і в селі не прижився, до матері в місто під крило вернувся. А Ольгу з дітками не покликав.
Так і лишилася з мрією дитинства про життя в місті, в рідному селі.
А Олена з чоловіком все розбудовували свій дворик, молоденький садочок посадили і квітів...о скільки ж квітів уміщував той земний рай Олениного щастя!
Минув тиждень після зустрічі і в ніч проти понеділка Олену збудив телефонний дзвінок Олі.
- Лєно, рятуй! В місто не дозвонюся до лікарки своєї, а в синочка жар.
Швидку викликала, та коли ж то приїде? Мені б Тамару Іванівна нашу та соромно звернутись...
Олена ще набирала номер, як чоловік вже мчав вуличкою до дому лікарки.
-Тамарочко Іванівно, рятуйте! Ну, дуже треба!
Ніч була безсонна...Жар Тарасику до приїзду швидкої таки збили. Оля плакала і дякувала Тамарі Іванівні, що не відмовила і приїхала серед ночі.
- Та, як же відмовити? Ви ж наші рідні, -
казала лікарка, вдягаючи пальто на домашній старенький халатик, - звертайся, не дай Бог що!
Малий одужав і разом з мамою і сестрою пішов з тортиком до тьоті Лєни дякувати.
За теплими розмовами і чебрецевим чаєм, Олю осяйнула думка:
-Лєн, а давай у нашому клубі театр зробимо?
-Який ще театр?- здивувалась.
- Ну, як в місті, ми що гірші? П'єсу, якусь до нового року вивчемо та й зіграємо для наших, ти за?
- А давай, будемо культурний напрямок розвивати! Аматорський театральний клуб Яблунівки
"Експромт!" Звучить?
- Звучить! Діток зі школи залучимо, чоловіка он твого! По знайомих попитаємо! Ми ж он які всі талановиті!
- Олюню, що це в тебе за діяльність така прокинулась? Село піднімати!
- Так, а кому як не нам? Бач, біда навчила своє рідне цінувати і любити! Кому ми в тому місті треба? Де родився, там в згодився?! Правильно, Лєн?
- Я так, Олюню, і живу!
Моя земля - моє багатство!
Не місце ж красить людину... А якраз навпаки.
Осінь все дужче огортала Яблунівку. Красива осінь- мудрості пора...
21.10.2023 р.
Мартусь Катерина
