Не думай, що холодна і бездушна,
Що почуття свої в душі таю,
Моя любов не росяна калюжа,
А море сонячне в твоїм раю
Де співом зачаровуєш до краю,
Де пристрасть розцвітає і кипить
Квітастим білосвяченим розмаєм,
Де ніжиться в руках моїх блакить...
Не думай, що холодна, я не хочу
В слова переливати почуття,
Які на тебе прагну, мов сорочку,
Вдягнути для найглибшого злиття
І пригорнути так, щоб загубились
Усі слова, всі речення, й знаки
На шовк цілунків враз перетворились
Від доторку єдиного руки
До вуст, очей, до брів, чола, долоней,
До усього єства, до тіла... Кров
По венах хай біжить, хай не холоне,
На те й дана нам, друже, ця Любов...
Не думай і не мисли, загорнися
У мою душу й прочитай отвіт
Про те, що в мить, коли ми обнялися
Спинився час, щоб відродився світ.
Таня Квітень
