НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ 
Чарівне місто грає кольорами,
Цвітуть навколо квіти запашні.
А я стою, вмиваюся сльозами,
І серце ніби вирвали мені.
Дивлюся вслід хлопчині молодому,
Який повільно ледве шкутильга.
Пакети ніс з продуктами додому,
Він теж, напевно, плакав, та мовчав.
Недавно з фронту воїн повернувся,
Руки немає, на нозі протез.
Виходив з магазину та спіткнувся,
Упав додолу ще й товар увесь.
Котились помідори по підлозі,
Розсипалися гречка, цукор, сіль.
Хлопчина той підвестися не в змозі,
Скував його, мабуть, нестерпний біль.
Я кинулась йому допомагати:
Збирала помідори у пакет.
Він теж почав продукти піднімати
Й на очі все натягував кашкет.
А люди йшли байдужі й онімілі,
Невже вони не бачать, це ж боєць!
Війна у нього відібрала силу,
А вдома й віра сходить нанівець.
На мене сперся та підвівсь помалу,
І поглядом за мить все розповів:
Про жах боїв і пекло, де вбивали,
Про запах крові, про зневіру й гнів,
Про душу, що розірвана на шмаття,
Про відчай, що і досі попелить.
У серці ніби розвели багаття,
Воно від жаху стомлене болить.
Усі його байдуже оминали,
А він помалу мовчки шкутильгав.
Навколо мова "русская" лунала,
Хоч він за солов'їну воював.
Чарівне місто кольорами грало,
Цвіли навколо квіти запашні.
- Скажіть мені, що з вами, люди, стало?
Невже за це солдати гинуть на війні?!
Автор: Ольга Киця 
