Гра — це діяльність людини з моделювання іншого виду діяльності з розважальною чи навчальною метою. Гра відрізняється від роботи тим, що не ставить перед собою безпосередньо корисної мети (хоча сама гра може мати свою власну корисність), а також тісно межує з мистецтвом, хоч зазвичай не створює художніх цінностей.
Гра для дітей, особливо молодшого віку, – це один із найважливіших природних інструментів розвитку та навчання.
ЩО ТАКЕ ГРА Й ЧОМУ ВОНА ПОТРІБНА ДІТЯМ
Будемо говорити про вікову категорію від народження й до кінця початкової школи. Проте це умовний період, особливо якщо йдеться про дітей з ООП, адже часто вони мають такі особливості розвитку, що біологічний вік дещо стирається.
Гра дає змогу дитині пізнавати світ та розвиватися без прямих вказівок до навчання. Вона може активно рухатися, спілкуватися з дорослими й ровесниками, вчитися проявляти ініціативу. Гра – це одночасно й сенсорне, і психологічне, й емоційне розвантаження для дитини. Гра знімає більшість обмежень, з якими дитина стикається в повсякденному житті. Натомість це ще й можливість здобувати нові знання й навички.
Діти з ООП отримують корекційну, дефектологічну, психологічну підтримку у вигляді спеціалізованих розвивальних занять із фахівцями. Тому гра для них – особливо важлива, адже вони можуть розкриватися самостійно, без заданого дорослими напрямку. Варто лише підібрати гру, яка буде дитині цікава, доступна, дасть змогу збалансувати вербальне та невербальне спілкування.
Проте є й інший бік медалі: гра потребує залучення ще однієї людини – дорослого. І він також може отримати неабияку користь від цього процесу, ба більше в постійному стресовому навантаженні, що ми маємо сьогодні.
Дорослим, як і дітям, гра дає можливість сенсорного, психологічного та емоційного розвантаження. У грі найпростіше налагодити контакт та співпрацю, якщо дитина має особливості у вербальному спілкуванні. Це також найкращий спосіб формувати в неї навички комунікації, а також розвивати в заданому напрямку. Але, мабуть, найбільший плюс для батьків – це можливість мати трошки вільного часу, коли дитина грає самостійно.
Дорослих можна умовно розділити на дві категорії – ті, які можуть і вміють гратися з дітьми, та ті, які не вміють цього робити. Перша категорія простіше й легше сприймає особливості своїх дітей. Вони можуть дозволити собі бути смішними, валятися на підлозі, не зважати на думку інших.
Друга категорія батьків постійно концентрується на проблемах і труднощах. Ці батьки завжди незадоволені результатом і вважають, що докладені зусилля недостатні. І це, безумовно, відображається на дітях, на форматі спілкування з ними.
Тому навчатися грати з дитиною – важливо, особливо за умови наявності в неї ООР, ба більше за відсутності чи обмеженості вербального спілкування. Спільна гра з батьками дає змогу покращити взаємини, а також полегшити подальші заняття, якщо вони не дуже бажані для дитини.
ГРА ТА ІГРОВИЙ КОМПОНЕНТ У НАВЧАННЯ - У ЧОМУ РІЗНИЦЯ
Ми маємо розуміти, що є значна різниця між грою та навчанням в ігровій формі. У грі важливий процес, а не результат, як у навчанні. Тому щоденна взаємодія з дитиною з особливостями має передбачати не лише корекційні заняття, але й суто ігрову діяльність, без встановленої заздалегідь навчальної мети чи запланованого результату.
Наприклад, коли ми даємо дитині кубики і просимо назвати колір, розмір, кількість тощо, або в настільній грі вимагаємо називати кольори фішок, що намальовано на картинках, це знижує її зацікавленість процесом, бо нагадує заняття.
Тому під час гри маємо прийняти кілька правил: не більше 5–10% часу має припадати на запитання чи вказівки (дай мені картинку з коровою, яким кольором ти зараз будеш малювати, скільки в тебе машинок, а скільки буде, якщо я тебе ще одну дам тощо). Друге правило – приймати вибір дитини та слідувати за ним.
Але якщо в батьків є бажання та можливість, вони можуть додавати ігрову форму в навчання. Важливо балансувати між ігровими компонентами на навчальними результатами, які ми будемо очікувати, так, аби дитина не втрачала цікавість до того, що відбувається.
ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ГРАТИ
Обираючи ігрову діяльність для дитини з ООП, маємо визначити:
що подобається дитині. Для цього спостерігаємо, чим вона займається наодинці, та пропонуємо різні ігри (активні, творчі, сенсорні, дидактичні тощо);
які навички вона має і який досвід до цього мала: чи здатна спілкуватися вербально, наскільки в неї розвинені моторика та координація, чи може концентрувати увагу та як довго, чи не було в неї неприємного досвіду, через який вона може відмовлятися грати, наприклад, у лікарню чи школу тощо;
вікові особливості;
потребу та можливість у спілкуванні з однолітками.
Коли ви пропонуєте дитині з ООП гру, важливо пам’ятати:
гра починається з мотивації і триває, доки в дитини зберігається зацікавленість. Грати з примусу дитина не буде;
не всі ігри, які ви любили в дитинстві, “зайдуть” і вашій дитині;
ігрових навичок треба навчати. Діти з ООП не завжди можуть навчатися ігор самостійно з природного середовища та оточення;
якщо нецікаво вам, то й дитина, найвірогідніше, не зацікавиться грою;
навчальний компонент знижує зацікавленість у грі.
Щоби навчити дитину грати, ми самі маємо навчатися це робити. Для цього:
обираємо кілька варіантів ігор, які можуть сподобатися дитині;
плануємо час, який ми повністю можемо присвятити грі з дитиною. Важливо, аби це відбувалося щоденно, можливо, короткими інтервалами, але частіше;
корисно залучити інших членів родини;
даємо дитині можливість обирати, чим займатися сьогодні;
граємо в ігри, які обрала дитина, але постійно пропонуємо розширити модель гри чи спробувати щось інше.
Електронні джерела:
Титульне фото https://www.pinterest.com/pin/186617978300908705/
https://www.youtube.com/watch?v=hanbbpqPtgU
https://nus.org.ua/articles/yak-sformuvaty-navychky-gry-v-ditej-z-oop/
nus.org.ua, ГО "Смарт освіта" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"
"Навчаємо та підтримує дітей з ООП під час війни".
Нова українська школа (НУШ)
