Роман Скворій
ПІСНЯ ПРО КОБРИНСЬКУ
Цій мужній жінці із Карпат
Збавляли сил неоднократ.
Трудне життя, підступний світ –
Від перших слів до сивих літ.
Журливо хмари сльози ллють.
Відчалить ладо в вічну путь.
На серце впадуть сум, печаль.
В душі скують крицеву сталь.
Цій жінці смуток до лиця.
Носити буде до кінця
Свою любов одним-одну:
Косу положить у труну.
Зійде ця жінка з верховин
До вбогих бойківських хатин,
Щоб глянуть променем в вікно,
Свободи сіяти зерно.
На творчий злет позве жінок,
Сплете для них живий «Вінок».
«Жіноча доля» - ціль життя
Без вороття, без каяття.
В січневу люту заметіль
Спинилось, стихло горе-біль.
Останній шлях, остання мить:
- Мере вже серце не болить!
Її життя, як правди клич,
Озветься в гомоні сторіч.
В серцях людських іде луна,
В своїх трудах живе вона.
