Нас женуть у підвали, а ми проростаєм травою,
Пнемось в небо високо до вільних, сміливих птахів.
І щодня нам уроки, як бути, найперше, собою,
Тож дозволь собі зараз бути тим, ким давно вже хотів.
До землі пригинають важкі і болючі новини,
Серце крають потвори, які відбирають життя.
Та ми маємо в душах незламні і сильні пружини,
Що з колін підіймають в "тут і зараз", а ще в майбуття.
Нас лякають, пригнічують, а ми, наче квіти сталеві,
Непохитно і міцно стоїмо на своїй землі!
Охорона - Всевишній і кілька десятків левів,
Що стоять на сторожі неймовірного міста Львів.
Наш народ не зламати, не вдягнути в кайдани покірно,
У ярмо не загнати, бо свобода - найбільший скарб!
Кожен серцем своїм любить вкраїну безмірно,
Ця любов додає в наше "завтра" світліших фарб!
© Ірина Каспрук
