Нас мама в вишивАнки одягала:
В неділю, чи на свято, чи на храм,
І завжди, як молитву, промовляла:
"А ці хустки, синочки, - невісткам"...
Я пам'ятаю, куфер відкривала -
ВишИванку тримала тут й собі, -
Моя цікавість завжди знемагала:
"Ну й глибочезний, що ж там є на дні?"
Сорочку плісировка облягала,
Коралі шуркотіли у руці,
Калачиком косу свою вкладала,
А мешти - на малому каблуці.
Кутасики зав'язані на шиї,
"Гризуть" сандалі, бо іще нові,
Та в вишиванках ми такі всі милі,
Ми - плоть від плоті рідної землі!
Отак ідемо з мамою за руки,
Життєвих ще не знаючи тривог,
І слухаємо мудрої науки,
Що найсвятіше - Батьківщина й Бог.
Богдан Іваночко
