«Виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ, з ним народилося , з ним зросло, відобразило всю свою історію і всі його якості»
К.Д. Ушинський
Українська народна іграшка - давній вид декоративного мистецтва. Вона водночас виступає об’єктом гри, виховання і розвитку дитини, засобом пізнання і реліктом культу, твором мистецтва, святковим подарунком і окрасою житла. Всі ці функціональні відміни, тісно переплітаючись, зумовили художню своєрідність та її визначну роль у процесі культурної спадкоємності поколінь.
Враховуючи індивідуальні особливості дітей старшого віку, їх розумовий розвиток, мету й освітні завдання ігор національно-патріотичного змісту, вихователь добирає необхідні дидактичні засоби, а саме, різні види народних іграшок, організовує навчально-ігрове середовище, планує та проводить ігри відповідно режиму дня старшої групи дошкільного закладу.
У дидактичній грі є дві частини – навчальна та ігрова. Навчальна представлена дидактичною метою гри та пізнавальним результатом (тими знаннями, яких діти зуміли набути чи уточнити в грі, вміннями і навичками застосовувати ці знання). Ігрова сторона гри постає через такі її обов’язкові елементи:
- ігровий задум, тобто ту ігрову ситуацію, у яку вводиться дитина. Здебільшого виражений у назві гри. Наявність ігрового задуму відрізняє справжню гру від ігрової вправи;
- ігрові дії - це дії дитини з ігровим матеріалом та пов’язані з виконанням ролі, якщо вона є у грі. У багатьох іграх вони носять характер змагання. Ігрові дії власне й надають діяльності дітей форми гри, зацікавлюють малюків;
- правила гри, це положення, які визначають характер та послідовність ігрових дій, обумовлюють результат гри та її тривалість, а також регулюють взаємини між гравцями.
Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей.
Методика проведення дидактичних ігор національно-патріолтичного змісту під час занятть чи у повсякденному житті залежить від віку дітей.
У старшій групі перед грою з дітьми можна провести бесіду, щоб з’ясувати й уточнити знання, необхідні для майбутньої гри. Якщо гра вже знайома, вихователь пропонує дітям пригадати і назвати правила гри, при потребі показує зразок виконання ігрової дії. Можна запропонувати дітям самостійно придумати правила для знайомої гри, щоб вона стала складнішою, цікавішою, тощо. В ході ознайомлення дітей з новою дидактичною грою вихователь спочатку пояснює її правила, а потім пропонує дітям самостійно обрати ведучого або розподілити ролі чи функції у грі, при потребі обрати арбітрів (арбітром може бути педагог), визначити, як будуть «нагороджені» переможці гри, тощо.
Невід’ємною частиною гри як методу є ігрові прийоми. Суть їх використання полягає в тому, що створюється ігровий задум (ігрова ситуація), використовуються ігрові дії, рорлі, ігрові завдання,
В ознайомленні дітей з природою ефективними є такі варіанти ігрових прийомів:
- використання ігрового образу (персонажа народної -іграшки) як джерела національно-патріотичної інформації;
- створення ігрової ситуації на занятті (сюжетно-дидактична гра, інсценівка) – «Подорож до бабусі Орисі», «, Магазин народної іграшки» «На гостини до Кози-Дерези», « Завітаймо до Бичка-Третячка», тощо.
Будь - які ігри передбачають наявність таких основних етапів:
⦁ вступна частина (мета ігрового заняття).
⦁ підготовча частина (правила гри).
⦁ гра (постановка завдань, саме гра).
⦁ аналіз результатів, підведення підсумків.
Успішне проведення ігор національно-патріотичного змісту, створення інтересу до них, відбудеться за умови, коли вихователь проведе відповідну попередню роботу з ознайомлення дітей з різними видами народних іграшок. Не можна уявити проведення дидактичної гри з дітьми, у яких не буде відповідних знань. При всій майстерності вихователя гри не буде. Обов'язковою умовою гри є те, щоб усе в ній виконувалося охоче, з захопленням, щоб діти діставали від неї велике задоволення, а не сприймали як суху навчальну вправу.
К. Д. Ушинський радив зробити серйозне навчання цікавим, вважаючи це одним з найважливіших завдань навчально-виховного процесу. Лише гра стимулює дітей засвоювати нову інформацію про багатогранний світ соціуму.
Тож довіртесь рекомендаціям К.Д. Ушинського:
«Пізнання сьогодення не можливе буз повернення у минуле, що склало йому надійний фундамент. Опираючись на дитячу допитливість, поступово уводьте дитину у світ схожих, незнайомих речей. Це допоможе виховати добро, цікавість, бережливість, працелюбність, витримку, чуйність, естетичні смаки, любов до Батьківщини».
Гра - це не розвага, це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє життя дитини, разом з цим це і підготовка дитини до дорослого відповідального життя. Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточенням дітей турботою і увагою.