Народна іграшка є спадщиною, подібно до рідної мови, казки, пісні.
Казковий світ образів традиційної народної іграшки здавна привертає увагу дослідників, мистецтвознавців, поціновувачів. Прийшовши із глибини тисячоліть, вона зберігає образну пам`ять про ті далекі часи, про історію країни, про звичаї та традиції нашого народу, про їх спосіб життя та культуру.На початку своєї появи іграшки мали суто ритуальне, оберегове та обрядове призначення. Дохристиянські іграшки переважно відображали образи священних тварин, птахів, фантастичних істот. Це вказує на те, що вони були пов`язані з міфологією та язичницьким культом, а отже і з нашою прадавньою історією та культурою.
З прийняттям християнства вони починають також виконувати ігрову та декоративну функції.
Як стверджують етнографи, у період ХІV – ХVІІІ ст. виготовлення забавок на території України не припинялось, однак від іграшкової культури саме цього періоду майже нічого не зберіглось.
Відповідно до досліджень науковців, розквіт іграшкового промислу припадає на середину ХІХ ст. Формуються найбільші осередки по виготовленню дитячих забавок: Прикарпаття, Поділля і Подніпров`я. Природніми та надзвичайно різноманітними є традиційні українські народні іграшки. Зроблені вони з різних матеріалів, а саме: з глини, з дерева, з ниток і тканини, з тіста, з сиру, з лози, з соломи, з трави і кукурудзи. Іграшки із соломи і трави - типові екологічні іграшки. Лише частково належачи до статусу промислів, виробництво солом'яних іграшок мало сезонний і подекуди епізодичний характер. Авторами цих іграшок зазвичай були сільські умільці-хлібороби. Із соломи виготовляли брязкальця ромбічної форми, брязкальця у форм кулі, "дзеркала", тарахкальця, бичків, оленів, коників, ляльок різного типу, "павучків" тощо. Центрів виробництва солом'яних іграшок як таких не зафіксовано, але є підстави стверджувати, що на Поліссі (Чернігівщині, Житомирщині частково Київщині), на Волині й Поділлі іграшок із соломи виготовлялося й нині виготовляється більше, ніж в інших регіонах і місцевостях України.
Іграшки із соломи мають золотисто-теплі та холоднуваті сріблясті кольори, що є рефлексійно - асоціативним образом типового краєвиду Полісся, Волині, Північної Київщини: рівнина, поле із достигаючим збіжжям або колючо-золотавою стернею й небо над ними, суцільно вкрите тонкими сріблястими хмарами.
Іграшки з лози створюються в різних місцевостях України, зокрема в селах і містечках розташованих переважно над річками та біля озер. З лози плели дитячі меблі, брязкальця, кошики, колиски для ляльок-немовлят; окремі умільці створювали з лози навіть ляльок.
Іграшки з трави роблять як дорослі, так і діти. Як правило, їх створюють наприкінці весни та на початку літа, коли на луках спадає повінь і виростає довга соковита трава - "коси". От із цієї трави жінки роблять ляльок для дівчаток майже так, як колись давно робилися обрядові весільні ляльки-"панянки". Діти, зокрема ті, що пасуть худобу, з трави виплітали "церкви" та "попові брички", робили різних тварин та лялечок.
Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин (корівок, свинок, баранців, зайців, коней, коней із вершниками) і людських постатей (богинь) робили, а подекуди роблять і нині в різних регіонах і місцевостях України: Поділлі, Прикарпатті, Закарпатті, Полтавщині, Київщині, Черкащині та ін. Ці вироби не є цілковитими іграшками, адже діти їх охоче з'їдають. Але, будучи яскраво декорованими та щедро орнаментованими, маючи умовно-узагальнені і форми, вони розвивають уяву дітей. Пекли пташок: жайворонків, сорок, голубків, майже повсюди на честь зустрічі весни, напередодні масового прильоту птахів.
Іграшки із сиру виготовляють тільки в Карпатах. Нині їх роблять винятково жінки. Іграшки із сиру виготовляють особливим способом - витягуванням, викручуванням та обв'язуванням сирним мотуззям. Виходять гарненькі, приємні, комфортні щодо розміру, фактури, смаку сирні баранці, коники, козлики, коні з вершниками, олені, півники й інші птахи. Особливо багато створюють зовсім дрібних коників та баранців, яких у святкові та великі базарні дні продають у Косові та Верховині. Натомість великих сирних коней з бербеницями у дні весняних і осінніх гробків дарують родичам та ставлять на могили вівчарів. Іграшки із сиру образно пов'язані з Карпатами, їх природно-ландшафтними умовами; вони становлять органічну складову фольклорного пісенно-обрядового гуцульського середовища.
