НАРЕЧЕНА 
Татусю, глянь, я справжня наречена!
У біле плаття мати одягла.
Тепер у ньому гарна та смиренна,
Бо вже навіки у труну лягла.
Мене, татусю, в формі зустрічаєш.
Чому не зняв? Невже і тут війна?
Удома страшно, ти це відчуваєш,
Ми заплатили ранами сповна.
Найкращі - тут. Пізнали Божу ласку,
Коли тіла могилам віддали.
В бою зі злом отримали поразку,
Але в собі людину зберегли.
Я - українка, юна та незламна,
Жила свобода в серці та душі.
Писала вирок доля невблаганна,
І кров'ю фарбувала спориші.
Я не зробила те, що обіцяла:
Не прожила життя за нас обох.
Мене матуся так оберігала,
Та інші плани мав для мене Бог.
Тепер ми разом, таточку, з тобою,
Я - наречена, ніби з-під вінця.
Та голова покрита не фатою...
Там стрічка, що мені не до лиця.
Могили поруч, а між ними мама
Не знає, куди голову схилить.
Вона страждає, певно, до нестями,
І буде сльози там роками лить.
Мовчать хрести, лиш фото з іменами,
І рік в кінці, який змінив усіх.
Цей чорний рік покритий прапорами,
Ховають люди тут дітей своїх.
Моє майбутнє також схоронили,
У полі, де рядами прапори.
Війна проклята цілий світ згубила,
Змішала з кров'ю різні кольори.
Не плач, татусю, не ятріють рани,
Лише за маму боляче мені.
В її душі штормують океани,
Вона живцем палає у вогні.
Автор: Ольга Киця 
