Нап"юсь вина із грициків і цмину,
Із чорнобривців, меліси, калини.
Нап"юсь вина, забудуся на мить
Та й буду далі на цім світі жить.
І буду мліти літом від жари.
І буду йти повільно догори.
Ще буду йти, ще буду відчувать,
І лиш любити, але не кохать.
Все відкохала, нині лиш люблю.
До серця білу квіточку тулю.
До ніг чіпляється липчиця, лобода.
Спливають роки, як в ріці вода.
Спливають дні. Вже знову день, як рік.
Вже знову сльози котяться з повік.
Така печаль, таке гірке вино.
Як тихо уночі було давно,
І зАтишно, спокійно на душі.
І радісні були мої вірші.
А нині гвалт у небі від ракет
І гаубиці з літерою "зет".
І ці "прибульці" з темного болота.
Від них розруха і лишень нудота.
А літо йде поволі в свій Едем.
Та ми лишаємось, ми з ним не йдем...
Г.Потопляк.
