#моїйосеніприсвячую
Наодинці зі стихією
За вікном стихія розгулялась
і вишня розхристала сукню ту,
яку ще зранку на подвір'ї чепурила
і барвами вбиралась у красу.
Трава зелена оманулась сонцем
і знову розгортає килим свій,
лист кленовий мокрим жовтим цвітом
німо на бруківці вже лежить.
Парасоля від дощу не порятує,
зливою умилася земля,
ноги у калюжах не промочиш,
хоча бредеш додому навмання.
Чобітки взуваєш ти не часто,
твоїх підборів вже не чує перехід,
кроки знов рахуєш і охоче
гуляєш під нападками стихій.
Дощ осінній має свою душу
і тихо знов торкається руки,
осінньої величі не зрушу
стукотом у двері не свої.
Місто завмирає, тихо всюди
і вітер свою силу вгамував,
зрідка котрийсь знову перехожий
до домівки звідкись поспішав.
Калейдоскоп у осені погодній
вміє і приємно дивувать,
листям жовтим сад мій застеляє
і синню фарб палітру розбавля.
Осені красою надихаюсь
і не лякаюсь я її стихій,
у віршах знов із нею поєднаюсь,
увіковічню солов'їною її.
11.11.2023
Автор: Юлія Дорошенко
