Наче ти із мого ребра,
Та чомусь у нас різні гени.
Є у дерева серце й кора,
Ти корою стала для мене.
Я душею ще й досі твердий,
Наче ясеня серцевина.
У м'якій оболочці твоїй
Теж ніжнішаю наполовину.
Я без тебе – оголений нерв,
Ти без мене – сумна Пенелопа*.
Я давно би здрібнів і помер,
А з тобою літаю, як сокіл.
Ти лебідка бентежна моя,
Я твій лебідь з білими крилами.
Ти світила мені, як зоря,
Коли брів по дорогах безсилий.
Бог створив тебе із ребра,
А чи з мого – допіру не знаю?
Ти вразлива й м'яка, як кора,
Та такою тебе і кохаю.
