Геноцид проти українського народу. Він був. Він є сьогодні.
Епохи міняються.... душогуб той самий.
На тих могилах не горіла свічка.
Ніхто не голосив. Не було сили.
Лежать в землі Іванки і Марічки.
Їм , ніби птахам, обрубали крила.
Опухлі з голоду, самі того не знали,
За що вготована така нещасна доля.
Знесилені, з надією шукали
Хоча б одне зернятко серед поля.
Чи, може, десь не зірваний спориш,
Що весело колись так тішив ноги.
Насіння з липи їм дісталось лиш.
Оце і все, що випросили в Бога.
А смерть регоче у хатах пустих,
Лиш чорний смуток ходить за дверима.
І спить в могилах безіменних тих
Змордована, моя свята Вкраїна.
Давайте ж бо запалимо свічу
За тих, хто настраждавсь по самі вінця.
Я, як і ви, хвилину помовчу,
Згадаю грішних рідних українців.
Ольга Дриль
