На той дзвінок чекав він ніби вік
Він голосу не чув її більш тижня..
Давно дорослий …Справжній чоловік ..
А мама кличе «Мій синулька»…Ніжно…
Його позиції на лінії вогню…
Та скаже їй: «Усе у мене добре…
Ти не хвилюйся ,мамо …Без зв’язку ..
Сама ти як? І як твоє здоров’я ..?»
Про смерть не скаже мамі…Про слова..
Що побратим шепнув йому в останнє:
«Так жити хочу….Братику …Життя…»
Й затихне …Задивившись в небо раннє…
Емоції вгамує….Та не біль…
Хоч мама все давно вже розуміє..
За рік посивів … «Хлопчик милий мій…»
Війна не красить….Забирає сили..
Вона промовчить …Хай незнає він
Що довга тиша серце виїдає ..
Що весь тягар несе вона із ним…
І подумки його благословляє
Ці телефонні ,наче мить,дзвінки…
Сльозу змахнувши …Як вона радіє..
Його плюси …У месенджер ….Живий…
Жива й вона …Як віра і надія…
…На відстані чекання і дзвінка…
Живуть два серця…Матері і сина…
Їх розлучила проклята війна..
Храни їх Бог …І дай їм ,Боже, сили..
М
Ї. 25.06.2023
Автор: Лариса Юсковець
