…Упав солдат...
З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
Скосила куля тіло молоде...
Пошерхлі губи шепотіли: "Мамо!"...
Здолала віддаль мамина душа,
Відчувши горе, серце тріпотіло,
Забилося, мов піймане пташа,
І думкою до сина полетіло.
...Солдату марилось, що знову він - дитя,
І над його колискою схилилась
Та, найдорожча, що дала життя,
І, як ніхто й ніколи, полюбила.
Його голівку ніжно обняла,
І колискову пісню заспівала...
...А бій тривав... Здригалася земля...
Наосліп смерть мішені обирала...
Вже невідомість уникає слів...
Стискає мама телефон в долоні...
Набрала номер...Син не відповів...
Іще...Іще...Та лиш гудки б'ють скроні...
Передчуття біди вже серце крає...
Голубкою б до сина полетіла !
О Боженьку! Лише не забирай!
Один у мене він! Один-єдиний!
А Бог мовчить...Це – не його війна!
Він вчить нас жити в мирі і любові.
Та править світом хоче Сатана,
В двобій вступивши і з людьми, і з Богом.
Вкраїно-матінко, ти все запам'ятай,
Кожну сльозинку, кожну краплю крові!
Землі своєї й дюйма не віддай
І не пробач наруги над собою!
Бо ж не для того пестила синів,
Бо ж не для того донечок ростила,
Щоб куля ворога у клятій цій війні,
Найкращий цвіт безжально так косила.
О, скільки їх в обіймах у небес!
О, скільки душ, загублених безвинно!
Озветься болем в серці кожен хрест:
-Ти не забудь про мене, Україно!
...Бій не вщухав... В скорботі гаснув день......
Впивались кулі в заходу заграву...
Вмирав солдат... З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
Олена Філончук