На шибці дощ малює силуети,
Та я між них тебе не пізнаю.
Із клена лист – як давні амулети,
Тривожать душу зболену мою.
Фальшивих нот не чую і не бачу,
В душі терпка калинова пітьма…
Я і цю ніч в подушку переплачу,
Завісивши фіранку крадькома.
Дощів сюжет я вивчила, і теми,
Напам’ять знаю музику й слова.
Вже їх набридли приторні тотеми,
Від них – печаль і суму курявА.
Тепер цей дощ: неначе на припоні,
І день, і ніч, здається, не втиха.
Й танцює тінь твоя на підвіконні,
Без скромності, без сорому й гріха…
Можливо, дощ – то літа відголоски?
Можливо, й ти скучаєш по мені?..
З свічі сповзають краплі смутку-воску,
В калюжах – твої обриси сумні…
*
Тетяна Лісненко
