17.09.2022, субота — 260-й день року. До кінця року залишається 105 днів.
«Слово, моя ти єдиная зброє…»
Ця цитата Лесі Українки, затерта до дірок в офіційних промовах, саме зараз наповнилася для багатьох справжнім змістом. Так, ця зброя в України далеко не єдина, і, вочевидь, не найпотужніша, проте слово вже продемонструвало свою високу ефективність, кажучи мовою мілітарних зведень...
Граматика зневаги
Поправте мене, якщо помиляюся, але, здається, це перша в історії війна, коли назву ворожих країн та прізвища їх лідерів маркують на письмі невживанням великої літери.
Перейменування «згори»
Вже навіть не росія і не рф, на позначення країни агресорів-окупантів та їхньої «електоральної бази» швидко виникло безліч синонімів-дисфемізмів, забарвлених різними відтінками — від іронічного-глузливого до образливого, лайливого: московія, ерефія, мокша, расєя, раша, рашка… А населення її — московити, мокшанці. І це на додачу до стародавнього етнофолізму кацапи й вже майже нейтрального москалі. «Типові представники» цієї популяції, які продемонстрували свою сутність на нашій землі після вторгнення 24 лютого 2022 року, — рашисти, русня…
Автор: ДМИТРО ДАНИЛЬЧУК
Й насамкінець, чудовий текст Наталії Сиротич
***
— Ти у Польщі?
— Так, вже ходжу тут до школи. В мене всі уроки польською, уявляєте?
— Тобі подобається?
— Спочатку було страшно. Бо я ніколи не вчив польської. Але ж дітям потрібно до школи ходити?
— Звісно, потрібно.
— Ну ось. Значить, треба вивчити польську. Це ж їхня рідна мова. А як інакше? Ніяк!
***
— Зараз дуже скрутно матеріально. За три місяці буде легше, я знаю.
— Чому саме за три?
— Тому що зараз інтенсивно вчимо іспанську. Я дуже старанна учениця, і дітям своїм кажу вчити мову з усіх сил. Бо тоді тут в Іспанії буде більше шансів мені роботу знайти, а їм гарну освіту здобути. Ну це ж логічно, що ми не дамо собі ради в іншій країні без знання мови. Це ж їхня рідна мова. А як інакше? Ніяк.
***
— Готуюся до виїзду на інший континент. Чекаю на результати тесту рівня мови. Він — обов'язкова умова працевлаштування в фірмі, куди мене беруть.
— На які результати сподіваєтесь?
— Думаю, тест успішний. Я пів року ще до війни витрачав щоденно по 4 години на заняття з репетитором. Бо то дуже складна мова, але не зможу працювати, не знаючи її. Це ж їхня рідна мова. А як інакше? Ніяк.
***
— Рєбьонку трудна в школє. Он же учілся в рускай. У нас била многа украінскіх, но ми же в сємьє па рускі разгаваріваєм. Єму трудна била в украінской. Да і я нічєво би нє паняла в етіх учєбніках, хатя живу в Украінє многа лєт.
— Думаю, він прекрасно усе розуміє. З часом буде легше писати й висловлювати думки нашою милозвучною мовою. Однокласники йому допоможуть — він же чутиме від них щодня українську. І ви говорiть з ним вдома українською...
— Да нєт, зачєм? Нам тяжело. І ета далжни панять в мєстнай школє. Зачєм рєбьонку учіть украінскій, єслі всю жизнь он на рускам разгаваріваєт? Ета далжни учітивать! А как іначє?.. Нікак!
