На острів хочу чудернацький.
Валізу навіть не візьму.
Де вільно видно шлях Чумацький
Й доріжку місячну пряму.
Там обіймає свіжий вітер,
Лише для мене день та ніч.
І не потрібні заповіти,
Коли нема що скинуть з пліч.
В єднанні з вічністю природи,
Вселяти нескінченність днів.
Й не бачить в тому перешкоди,
Що ти, відносно, постарів…
Ну хто, скажи, тебе осудить?
Хто рахуватиме роки?
Можливо той хто ранком будить?
Але ж на острові лиш ти…
На чудернацькому й малому,
Куди не ходять кораблі.
Як добре бути там самому!
В забутій крапочці землі…
Барчук Р
