МИТЬ ЗУПИНИСЬ.
Вінницькому коледжу Будівництва і Архітектури (КНУБА) 100 років
ІСТОРІЯ коледжу 1920-2020
«Хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього»
М.Рильський
Сьогодні Вінницький коледж будівництва і архітектури (КНУБА) – один з провідних навчальних закладів Вінницької області. Його історія - це, передусім, історія поступу і звершень, історія особистостей і колективу, які були органічно пов'язані з історією нашого краю і держави. Об'єктивний і неупереджений погляд на цю історію показує, що в ній були не тільки здобутки й перемоги, а й драматичні сторінки.
Отже, щоб збагнути, хто ми є нині, необхідно звернутися до наших духовних витоків.
ПОЛІТИЧНА ТА ЕКОНОМІЧНА СИТУАЦІЯ на ПОДІЛЛІ НА ПОЧАТКУ ХХ століття
На початку ХХ століття промисловість на Поділлі була розвинута досить слабо. Великі підприємства були зовсім відсутні і з’явились лише в 1902 році, маючи 8,2% робітників. Поділля за своїм характером залишалося сільськогосподарським регіоном. Тут, головним чином, була розвинута харчова промисловість і значною мірою цукроваріння. Кількість сільськогосподарських робітників переважала кількість промислових у 4,5 рази..
Після громадянської війни, бурхливих подій революцій 1917 року та періоду боротьби за незалежність України у 1917-1922 роках, промислові підприємства, що існували на той час на Поділлі, були майже повністю зруйновані і розкрадені, а вугільні шахти завалені і затоплені. Головною опорою влади у вирішенні питань по відновленню народного господарства були робітники. На Поділлі було знайдено значні гідроенергетичні запаси, поклади торфу. Зокрема, у Проскурові, Деражні, Летичеві, Літині, Вінниці і Брацлаві. Але технічно грамотних кадрів для їх розроблення не було. Тому тодішнім урядом було прийнято рішення про організацію і відкриття нових навчальних закладів для підготовки потрібних фахівців.
ПЕРШІ КРОКИ НАШОЇ ІСТОРІЇ
Першу сторінку у своїй довгій історії Вінницький коледж будівництва і архітектури (КНУБА) написав у 20-х роках ХХ століття. Саме тоді, в зв’язку з погіршенням економічного стану Поділля, гостро стає питання про створення у Вінниці — будівельної, меліоративної і механічної шкіл. Розташувалися вони в одному будинку по нинішній вулиці Соборній, де тепер розташовується Вінницька філія Київського державного торгівельно-економічного інституту.
Газета „Вісті” 16 вересня 1920 року в № 71 опублікувала таке оголошення:
«Губпрофосвіта відкриває у цьому році в м. Вінниці такі професійні школи: механічну, соцекономічну, землемірну і будівельну. Прийом прошеній про вступ до 15 жовтня. Зав. губпрофосвітою Тарнопольська»
Створення професійної будівельної і меліоративної школи у м. Вінниці було доручено старшим інженерам — технічним працівникам гідротехнічного відділу управління «Гідрозахід» А.Я.Петрову, П.П.Тилевичу, А.А.Чернігову та М.М.Чайкіну.
Уряд затвердив Положення про створення у м. Вінниці професійної будівельно-меліоративної школи з трирічним навчанням по підготовці будівельників — десятників. Паралельно були створені школи механічна і соцекономічна.
Термін навчання складав 3 роки.
Першим директором будівельно-меліоративної школи був інженер Берьозов О.І
З другого року навчання у будівельно-меліоративній школі було відкрито вже два відділи: меліоративний і будівельний. Меліоративний мав ухил сільськогосподарської гідротехніки, а будівельний — сільського і промислового будівництва.
Випускник першого випуску школи десятників пізніше викладач (з 1933 року) і ветеран технікуму З.П.Воронін пригадує:
«... Навчання у профшколі проходило з перервами на місяць і більше, у зв’язку з діями повстанських загонів… Технічної літератури, навчальних посібників і необхідних приладів не було. Матеріалом для навчання технічних дисциплін були конспекти вичитаних лекцій, написаних на сторінках старих книжок — між рядками дрібним почерком, а креслили на плакатах, газетному папері чи на старих кресленнях. Ніяких лабораторій, кабінетів та наочних посібник ків не було і лише під час практики студенти закріплювали свої знання зі спеціальності..»
У 1923 році професійна будівельно-меліоративна школа переміщується в будинок Вчительського інституту, та була переіменована на будівельно-меліоративний технікум. Він знаходився на головній вулиці Замостя — Олександрівському проспекті (нині проспект Коцюбинського). Це був невеликий двоповерховий будинок, облицьований силікатною цеглою. Садиба вчительського інституту була невеликою, знаходилась в оточенні багатьох споруд: Народного дому, тюрми, пожежної установи і трьох училищ. Нині це приміщеня є старим навчальним корпусом № 2 Вінницького коледжу будівництва та Архітектури (КНУБА).
З іншого боку будівельно-меліоративної школи по вулиці Замостянській було розташовано Еврейське училище.
Виконуючи розпорядження уряду, у жовтні 1933 року професійну будівельно-меліоративну школу було розділено на 2 технікуми: меліоративний технікум в м. Проскурові (м. Хмельницький) — директор А.А.Чередніков; технікум комунального і цивільного будівництва у м. Вінниці, що належав до системи Наркомгоспу України.
У 1934 році, в зв’язку зі збільшенням контингенту технікуму, а також розширенням його функцій, було вирішено віддати технікуму комунального і цивільного будівництва для розташування будівлю Вінницького Народного Дому.
Також велике значення мало те, що Народний дім з самого початку було збудовано як культурно-просвітницьку установу повітового Комітету попечительства про народну тверезість.
Ще у 1899 році Дмитро Федорович звернувся до Вінницької управи з клопотанням: він пропонував міській думі виділити в центральній частині міста, біля бульвару, земельну ділянку під будівництво Народного дому і надав план ділянки. У своєму листі граф відзначив, що для молоді позашкільного віку немає жодної культурної установи, її саме може привабити Народний дім, тому й бажано його розташувати в упорядженому центрі Вінниці.
Споруда виходила однією стороною на Олександрівський проспект (нині — проспект Коцюбинського), іншою — на Замостянське шосе, а фасадом — на Тюремну площу. Позаду містилися склади і тюрма
Цікавим історичним фактом є те , що у цій в’язниці сидів Устим Кармелюк. Донедавна на території зберігалася стіна, до якої він був прикутий.
На початку 1918 р. більшовики перетворили Народний дім на районний клуб для робітників і солдатів.
Але регулярно не вистачало коштів для ремонтування приміщень, обладнання та фінансування будівлі. Рішенням ВУЦІК було надано розпорядження Подільському відділу народної освіти та Подільському революційному комітету про передання будівлі до складу технікуму комунального і цивільного будівництва у м. Вінниці, що належав до системи Наркомгоспу України.
В цей час в офіційних звітах та документах, навіть приписах уряду, постійно зустрічається словосполучення «трикутник технікуму» , маючи на увазі місце розташування навчального закладу.
Студенти технікуму брали участь у будівництві школи № 8, лазні по вул. І.Бевза, у благоустрої центрального міського парку , у спорудженні Сабарівської гідроелектростанці.
Викладачі і студенти-учасники технічної творчості 1928-1930р зробили макет центрального мосту через річку Південний Буг, також приймали активну участь в його будівництві.
11 грудня 1938 році Методична комісмія технікуму комунального і цивільного будівництва вперше приймає рішення про введення критерію оцінок знань студентів:
Встановлюється успішність знань студентів по 4-х бальній системі:
1-незадовільно;
2-задовільно;
3-добре
4-відмінно.
За час існування будівельної школи і технікуму комунального і цивільного будівництва у довоєнні роки було підготовано техніків-будівельників, кваліфікованих фахівців понад 2000 чоловік.
А ПОТІМ БУЛА ВІЙНА!...
У зв’язку із швидким наближенням фронту до міста Вінниці технікум прискорено провів випуск фахівців, організовано звільнив викладачів і студентів, а також 10 липня 1941 року видав наказ про закриття навчального закладу.
Більшість студентів і викладачів добровольцями пішли на фронт захищати Батьківщину від німецько-фашистських загарбників.
З 19 липня 1941 року по 20 березня 1944 року Вінницю було окуповано німецько-фашиськими загарбниками.
За вимогою німецьких властей технікум 1 жовтня 1941 року розпочав роботу. Технікуму залишили лише кілька його приміщень. Решту займали німецькі військові підрозділи.
Випадково зберігся унікальний розклад занять на 2 півріччя 1942-1943 років, що показує, наскільки недосконалою була тоді програма навчання протягом усього процесу підготовки спеціалістів.
В ньому не було глибоких наукових дисциплін, лекцій, семінарів із розрахунками будівельних конструкцій. Випускники діставали лише елементарні знання, що дозволяли виконувати накази окупантів. Окупаційною владою було призначено також директора технікуму Бернарда, який був німцем за національністю та будівельником за освітою.
4 квітня 1944 року, через 2 тижні після звільнення міста Вінниці, вийшла постанова № 26 Вінницької обласної ради народних депутатів «Про відновлення роботи Вінницького технікуму». За технікумом закріпили всі будівлі, земельні ділянки, майстерні і гуртожитки, які були до початку війни.
3 травня 1944 року заклад отримав офіційну назву «Вінницький технікум комунального і цивільного будівництва» .
Технікум розпочав роботу 18 квітня 1944 року через місяць після звільнення Вінниці від окупації німецько-фашиськими загарбниками.
Умови роботи були надзвичайно важкі : доводилося організовувати навчальний заклад буквально на руїнах. Без будь якої матеріальной бази - меблів, устаткування, ремонту матеріалів тощо.
Від колишнього технікуму зберіглася лише бібліотека (6000 томів) частково фізичний і хімічний кабінети.
З бібліотекою технікуму сталась трагічна історія: коли німецькі війська відступали , будівля технікуму була підпалена і згоріла , майже вщент. Але , під час пожежі, обвалився дах і впав саме на фонди бібліотеки, завдяки чому багато дуже цінної літератури вціліло.
В фондах державного архіву Віницької області зберігся документ під назвою «Акт №0 від 27 березня 1944 року «Про збитки нанесені технікуму німецько- фашиськими загарбниками» а саме:
«Спалено 3-х поверхова будівля з обладнанням аудиторій, кабінетів та лабораторій, розібрані повністю три одноповерхових будівлі цегляні:
фізкультурний зал та санітарно-технічний цех з обладнанням
Житлова будівля працівників технікуму.
Переплетная при бібліотеці с обладнанням та деревяна будівля навчальних майстерень з обладнанням
Окрім того в решті будівель були пошкоджені елементи будівель та пограбовано майно кабінетів, лабораторій, кіно, клуба, бібліотеки, гуртожитків тощо.»
Але як розпочати навчальний рік коли зруйновані приміщення 2-х гуртожитків а основний навчальний корпус спалено окупантами.
Замість парт силами студентів було виготовлені довгі столи й стільці і ними умебльовані класи. В такому приміщенні було прозпочато навчальний рік 1 жовтня 1944 р.
В першій половині січня 1945 року у відповідності з інструкціями ВКВШ в технікумі було запроваджено класне керівництво.
Адміністрація мусила часто відвідувати лекції та заняття тому, що не було їх спеціальної фіксації в будь яких журналах- не було паперу. Зі спогадів викладачів технікуму дізнаємося: «Записи лекцій. оцінки, списки студентів велись олівцем, або на списаних листах чорнилами іншого кольору між строк. Було дуже складно. Але придумати нічого не могли бо не було паперу»
Влітку та восени 1944 року студенти були залучені до відбудови та ремонту зруйнованих приміщень технікуму
1946-47 ситуація дещо покращується. У технікумі до початку навчального року нарешті були засклені вікна, побудовано нові пічкі.
З вересня 1950 року навчальний заклад іменується «Житлово-комунальним технікумом».
До кінця 1954 року було повністю відбудовано навчальний корпус № 2 по вул. Коцюбинського. Заняття в новому корпусі розпочались 1 вересня 1953 року. В цей період було відновлено навчання на заочному відділенні. В 1959 р. було випущено 213 техніків-будівельників, а в 1960 році - 93, всі вони мали робочі розряди по одній з будівельних професій - слюсарів-монтажників по сантехнічному обладнанню будинків - 122 випускники, мулярів-штукатурів -110, теслярів -51, малярів – 23 студенти
1 вересня 1962 року було відкрито нову спеціальність «Водопостачання і каналізація».
З цього часу в технікумі кожного року проводили огляди технічної творчості студентів і викладачів. Найкращі роботи, моделі, експонати, стенди посилали на республіканську виставку, де колектив постійно завойовував призові — 1, 2 чи 3 місця — серед спеціальних навчальних закладів України.
В 1964 році було завершено, розпочате 3 роки тому назад, будівництво 4-поверхового навчального корпусу № 1 — 3131 кв.метрів корисної площі, 18 аудиторій, актова зала на 450 місць, кінозал на 100 місць. На святкуванні цієї події в листопаді 1964 року було офіційно вирішено щорічно відзначати 20 грудня «День народження Вінницького будівельного технікуму».
Введення в експлуатацію навчально-виробничого корпусу повністю забезпечило технікум в навчальних площах для практичного навчання учнів.
Але незважаючи на це навчальних кабінетів та приміщень невистачало, особливо в період сесій на заочному відділенні.
Як вихід з цьої ситуації було прийнято рішення – з’єднати старий та новий корпуси «вставкою» по вулиці Коцюбинського, а також добудувати навчальний корпус по вул. Островського. Це будівництво додало 3074 кв.м. корисної навчальної площі аудиторій та кабінетів, та спортзал. У 1975 році студенти виконали дипломний проект по зєднанню корпусів №1 та №2 і одночасно виконали реконструкцію корпусу №2.
Згодом в 1976 році було завершено будівництво закритого переходу, що з’єднав корпуси № 1 і № 2 яким ми зараз користуємось. Спроектував його викладач технікуму Волощенко В.М. В 1978 році збудовано навчальні майстерні, спортивний майданчик, спортивний зал ,вестибюль головного учбового корпусу. В кінці 80 років студенти-будівельники під керівництвом майстрів та викладачів спецдисциплін зробили прибудову до корпусу №1, де зараз знаходиться вахта.
В 2000-2001 навчальному році були відкриті нові спеціальності на денному та заочному відділеннях: «Економіка підприємств», «Землевпорядкування», «Монтаж і технічне обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції». З 1 лютого 2002 року технікум отримав ліцензію на навчання студентів на нову спеціальність «Фінанси»
02.04.1913 року, Виконуючи Закон України «Про вищу освіту», враховуючи клопотання Київського національного університету будівництва і архітектури, Вінницького будівельного технікуму, департаменту освіти і науки Вінницької облдержадміністрації, Вінницький будівельний технікум припиняє своє існування шляхом реорганізації його до КНУБА.
21.06.2013 року наказом № 258 Міністерства освіти і науки України було створено відокремлений структурний підрозділ «Вінницький коледж будівництва і архітектури Киівського національного університету будівництва і архітектури» з окремими правами юридичної особи, зі збереженням ліцензованого обсягу та державного замовлення на підготовку фахівців.
З вересня 2015 року директором Вінницького коледжу будівництва та архітектури було призначено Бондарчук Наталію Валеріївну.
СучаснийВінницький коледж будівництва і архітектури Київського національного університету будівництва і архітектури має два навчальні корпуси, які включають в себе навчальні кабінети, актову залу, бібліотеку з читальною залою, лабораторії, їдальню, спортивні зали.
В позаурочний час студенти займаються в спортивних секціях, гуртках художньої самодіяльності та технічної творчості. Виставка технічної творчості постійно працює в стінах коледжу.
Ми пройшли довгий та складний шлях становлення та розвитку. ВКБА КНУБА – це сучасний заклад освіти, який радо вітає вступників на своєму порозі і надає їм всі можливості для самореалізації
Економічні та політичні перетворення в сучасній Україні вимагають від нас визначення основних напрямів розвитку механізмів адаптації в сучасних соціально-економічних умовах.
Але ми розраховуемо на кращі часи і з надією дивимося в майбутнє