Ми всі колись над прірвою стояли,
залишивши у пам'яті сліди.
Та ангели крильми нас обіймали,
від неминучої спасаючи біди.
А ангели,то наші рідні мами,
вони ніколи впасти не дадуть.
Беруть на себе біль,лікують рани,
Усе життя пліч-о-пліч з нами йдуть.
І коли смуток падає на плечі
І ти не можеш подолати страх.
Підказуючи нам важливі речі,
вони до нас з'являються у снах.
Вони нас лікують,не ранять,
Коли крок і закінчиться віра.
Вони ті,що ніколи не зрадять,
коли пустка й довкола все сіре.
Вони світять нам зорями з неба,
раз по разу приходячи в сни.
Якби знали ,яка в них потреба
І які дорогі нам вони.
Тож із тиші німої я чую,
будь сильнішою,не упади.
Я завжди біля тебе вартую,
прикриваю тебе від біди.
Доню,просто повір у себе,
Хоч в житті і буває гірко.
Я за тебе молюся з неба,
Я твій Ангел,моя лебідко!
Ніна Зубенко.
