Ми у всьому шукаємо винних,
"Не моя, це сусіда провина!"
Помилялись хоча безупинно,
Через це і в руїнах країна.
Голоси продавали за гречку,
Хтось за цукор, чи інші принади.
Потім знову були суперечки,
Знову влада була винувата!
Говорили на мові чужинців,
Навіть в школах її ми вивчали.
Та згинали все нижче колінця,
І поетів чужих шанували.
Подивіться, у кожному місті
Навіть вулиці їх іменами!
До усього добрались чужинці,
Але їм помагали й ми з вами!
Хижака називали ми братом,
І роками із ним родичались!
Та він підло прийшов з автоматом,
Від рідства і слідів не зосталось!
Та й свідомість в нас тихо дрімала,
Бо казали: "Немає різниці!"
Яка мова навколо звучала,
І у церкві якій нам молиться!
Але в когось не спала свідомість,
Вони щиро боролись за правду!
Тільки цю непідкуплену совість
Прикидала землею лопата.
А продажні щури із Ro$ії
Прорсли довжелезним корінням.
Бо для них лиш єдиний месія -
Це зелених купюр шелестіння.
Тільки зараз ми бачим різницю,
Бо цей "брат" так ненавидить брата.
Дуже прагне прийти у столицю
І на згарищі в ній панувати!
Триколор свій запхати в руїну,
Й царювати на братовій крові!
Та тепер вже не спить Україна,
І цінує Тарасову мову!
Дуже жаль, що дійшло надто пізно,
Коли вже тисячі у могилах.
Не брати, бо занадто ми різні,
Від життя вони землю "звільнили ".
Лиш тепер ми побачили правду,
Та ціна щось занадто висока.
Вже ніхто не посміє мовчати,
Бо мовчання - це прірва глибока!
Тепер той, хто не бачив різниці
Відправляє дітей воювати.
Люта смерть на своїй колісниці
Забирає найкращих солдатів!
Не потрібно шукать винуватих,
А потрібно мінятись самому!
Лише нам в цім краю панувати,
І країну відроджувать знову!
Автор: Ольга Киця 
