Маю честь сімнадцятий рік працювати в унікальному інноваційному закладі безперервної мистецької освіти, а саме у Київській дитячій Академії мистецтв ім. М.І.Чембержі (структурному підрозділі МЗВО"Київська Академія мистецтв"). Тут навчаються діти за чотирма напрямами: музичне, театральне, образотворче та хореографічне мистецтво. Робота з творчими дітьми теж надихає на творчість.
Наш заклад УНІКАЛЬНИЙ НЕ МАЄ АНАЛОГІВ в УКРАЇНІ!!!
Жоден заклад освіти в Україні не має безперервної мистецької освіти, де діти з 1 по 11 клас зі здобуттям повної загальної середньої освіти паралельно отримують початкову мистецьку освіту, а потім продовжують навчання у Вищому навчальному закладі - МЗВО «КАМ».
І зараз виникла пряма загроза ліквідації нашого закладу!
Вчора було зареєстровано проект з реорганізації нашого закладу освіти шляхом поглинання нашого закладу Київським Університетом імені Бориса Грінченка, який нібито створить «нову концепцію безперервної освіти в Україні". КОНЦЕПЦІЮ БЕЗПЕРЕРВНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ створив народний артист України, професор, академік Національної академії мистецтв України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, талановитий композитор і музично-громадський діяч, мудрий Вчитель МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ЧЕМБЕРЖІ І ВТІЛИВ у НАШОМУ УНІКАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ, який плідно працює, навчає і виховує обдарованих дітей з 1994 року!
Останнім часом перевірки вишукували недоліки нашої роботи, але це був просто привід, щоб ліквідувати, знищити унікальний мистецький заклад і відібрати вартісну землю на Оболоні!!!
Чи зможе зберегтись унікальність закладу та педагогічного й викладацького складу шляхом приєднання його до педагогічного закладу освіти? ЦЕ ПРОСТО ЛІКВІДАЦІЯ!!!
Любі наші випускники, прошу вас долучитися і підтримати наш рідний заклад, у якому ви робили перші кроки, виросли, змужніли і вирушили у доросле життя!
Закладу закидають, що не всі випускники стали митцями, але промовистим є той факт, що наші випускники - зірки у багатьох мистецьких галузях, які прославляють заклад і державу у багатьох країнах світу! Впевнена, що кожен з теплотою згадує час, проведений у наших рідних стінах!
Нашого цвіту - по всьому світу!
Цього літа тішилась виступом випускників на Atlas Weekend, споглядаю перемоги на міжнародних конкурсах музикантів, театралів, хореографів та художників, відвідую театри, де служать наші випускники, дивлюся фільми за їх участі, слухаю чарівні пісні, милуюся роботами наших художників, тішуся здобутками і розділяю радість перемог кожного свого учня!
Наш заклад - колиска сучасного мистецтва.
Чи можна її знищити???
Унікальним є і те, що наші випускники повертаються у рідні стіни у ролі викладачів - про це мріяв Михайло Іванович Чембержі, наші випускники приводять у рідні стіни вже власних дітей - і чи це не є показником довіри?
Чесно кажучи, коли кілька років тому вийшла з декретної відпустки і почала опрацьовувати нові методичні статті, прослуховувати вебінари, мене насторожили швидкі зміни в освітньому процесі, те, що функції учителя змінюються і його ролі в навчально-виховному процесі, те, що нова школа потребує нового вчителя, який може стати агентом змін: тьютором, фасилітатором, коучем, ментором і модератором. Мене нові слова дещо наполохали і , здавалося, що доведеться опановувати нову професію. Але, розкриваючи для себе зміст нових слів, я зрозуміла, що концепція нашого закладу відповідає вимогам сучасної освіти і ще 25років тому заклала її підвалини, формувала нового вчителя, створила умови для всебічного розвитку обдарованої особистості. Прийшовши працювати до Академії, я здивувалась як працювати без дзвінків? Дивним було і те, що класи називалися курсами, дітей називали не учні, а студенти. Ректор М.І.Чембержі до кожного учня (навіть першокласника)звертався на «Ви» і з повагою промовляв: «Як справи, колего?», був уважним до думки кожного. Згодом я зрозуміла, що ці «дивацтва» (на перший погляд) мали глибинну мету: сприяли формуванню більшої самостійності і відповідальності дитини у навчанні, створювали стосунки «вчитель-учень» на паритетних засадах. Коли я починала свою діяльність у цьому закладі, мені ректор говорив: «Ви не просто учитель, а друг, порадник, наставник, консультант, координатор навчальної діяльності, що має налагодити демократичні стосунки з учнем, щоб краще зрозуміти потреби дитини. І це означає НЕ опуститись до рівня учнів, а піднятись до рівня їхніх очей – і розмовляти серцем (від душі) показати, що кожен – цінний, неповторний». Я намагалася прислухатися до цих порад і розвивалася, зростала разом зі своїми учнями, «приміряючи» на себе ролі тьютора, фасилітатора, коуча, ментора і модератора (навіть не знаючи цих слів). Взаємне навчання – перша ознака реальної нашої співпраці, адже учитель починає вчитися в учнів!
Наше педагогічне кредо - віра в талант і творчі сили кожного вихованця, у те, що кожна дитина – неповторна! Адже «Кожна дитина народжується із зернятком у руці, а вчитель повинен знайти те поле, де це зерно може прорости…” - казав В.О.Сухомлинський.
І зерна проростали і проростають, але тепер цю плідну ниву намагаються знищити!
Так, зараз війна! І , може, хтось скаже, що наші проблеми не на часі..., але я вчора почула глибоку думку мудрої жінки: "За що ж воювати ? За народ, дітей, націю... Саме у мистецтві, культурі наша самобутність та ідентичність! Збережімо її для наших дітей!!!
Ми з учнями часто писали і пишемо вірші й пісні , вивчаючи акровірші, ми класами «створювали» акровірші про Академію: кожна дитина сказала про свій заклад по кілька слів – і все це зримували. Тільки у натхненних стінах можуть народжуватися такі рядки про рідний заклад.
