Боже, людоньки, що казати...
Ми не знали: були щасливі!
Синє небо, біленькі хати...-
Раптом вибухи - і небо сиве...
У підвалі хтось стогне, плаче,
У кутку чути шепіт молитви...
Ненька катам не пробачить:
Її син не вернувся із битви...
А сирени виють і виють,
Навіть вуха коли закриваєш,
Восьмий день діти сонця мріють...-
В світ незвіданий вирушаєш...
Проїхала пів України...
Не хотіла лишати дім!
Теплі спогади, дух родини-
Все залишилось у нім...
Як згорьований Іван Дідух
трималася за порога...
"Швидше б сюди повернутись!"-
Щиро молила Бога!
Блокпости. Всі згуртовані, сильні!
У мішки хтось пісок копає,
Буржуйку топить, бо зимно,
Юшку варить, дрова рубає...
Хтось сітку плете маскувальну,
Хтось чай/каву солдатам готує,
Хтось стоїть у наряді пильно!
Хтось воїну рану бинтує...
Над дорогою в чистім полі
Тракторець он земельку оре -
Буде хліб в нас, і буде воля!
Нас таки НІХТО НЕ ПОБОРЕ!
Як казав колись Захар Беркут:
"Треба нам усіх згуртувати!"
Так в нас є: НАРОД ВЕСЬ ВОЮЄ!
Всі пліч-о-пліч біля солдата!
З любов'ю до України і вірою у перемогу Бесараб Марія
