Ми є різні. Й такими були ми завжди:
і у давні часи, і в радянську епоху.
Бо ми – нація вільна. То ж – нащадки орди,
і ординське нутро не змінилось нітрохи.
І коріння в нас різне. Ми – безмежно чужі.
В нас відкриті серця, наше кредо – свобода.
То ж – зомбована маса без думок і душі.
Майже всі там такі – для кремля нагорода.
Їм би цар був на місці, щоб за ним сліпо йти
« русских асвабаждать» – українців вбивати.
Пропаганда брехлива їм заткнула роти,
хто щось скаже не те – враз потрапить за ґрати.
Довго монстра плекали – в цьому їхня вина,
бо мовчанням своїм підбадьорили вбивцю.
П’ятий рік в Україні йде жорстока війна,
вдерлась дика орда в рідний дім українців.
Українська державність - то тернистий наш шлях:
нас віками вбивали, безххліб’ям морили,
мордували незгодних на страшних Соловках...
Україна ж трималась, знаходячи сили.
Їм історія наша все минуле псує.
Заздрять нам споконвік, нашій стійкості й волі.
Кожен нелюд одержить в Україні своє,
І постане з руїн наша Ненька поволі!
Перемогу здобути нам гуртом до снаги!
Україна відтак стане кращою навіть!
Ми є різні. Чужі. Ми тепер вороги.
Й навіки збереже біль війни наша пам’ять.
Наталя Соловйова
