Мов примара, стара мати по Бучі блукала.
Серед руїн, серед вогню: дитину шукала.
– Сину, сину! – голосила. – Серце моє чує,
що болить тобі, синочку! Що ворог катує
твоє тіло. Твоя душа вже зустріла Бога…
Цілий тиждень, день у день, блукала небога.
– Ой вернися, мій синочку, вернися до хати!
– Як же я без тебе віку буду доживати?
Знайшла сина на руїнах, розірвані груди.
Його в притул розстріляли р@сійські паскуди…
Серед поля широкого могила чорніє.
На могилі стара мати за синочком мліє.
Мати рушник вишиваний на хрест пов’язала
ні невістки, ні онуків так й не дочекалась.
Засипала сира земля синочкові очі…
Десь сирена заревіла, зловіще регоче…
– Ой не тіштеся, катюги, бо розплата буде!
– Моїх сліз вам не пробачать ні Бог, ані люди!..
19.04.2022р. Галина Кухаришин
(фото з інтернету)
