Молодість і старість стрілися у парку
Й почали розмову стишену, просту.
В небі було видно тільки одну хмарку
Й силует людини на пустім мосту.
Молодість почала слова урочисто,
Розказала те, що добре так їй є.
Все в житті здається радісним й барвистим,
Щастя, мов джерельце, звідусіль аж б'є.
Весело живеться, мов кружляю в танці,
Хочеться співати, серце аж тремтить.
На щоках у мене, глянь, які рум'янці,
А в душі у мене теж вогонь горить.
Посміхнулась старість, усмішку прикрила,
І рука стареча витерла чоло.
Потім зовсім тихо враз заговорила:
"Знаєш, і у мене все отак було!
Знаєш, й я від щастя високо літала
І раділа також, як і ти тепер!
Та тоді я просто того ще не знала,
Що усе це з часом залишить мене!
Ще тоді не знала, що враз постарію
Молодість зів'яне моя і краса.
Всі мої багатства, з часом, зпорожніють,
Лишиться зі мною лиш моя душа.
Дам тепер тобі я мудрую пораду -
Доки маєш в грудях серце молоде,
Щоби в старість мати хоч якусь розраду,
Цінуй завжди все те, що життя дає!"
Марина Лавришин
