МОЛОДІСТЬ І СТАРІСТЬ НА ДОРОЗІ СТРІЛИСЬ
... Молодість і старість на дорозі стрілись,
Старість помаленько з ойком зупинилась,
Молодість питає: «Чом, бабусю стогнеш?
І чому повільно з палочкою ходиш?»
... Старість усміхнулась і сказала тихо:
«Доню, не дивуйся, старість - це як лихо.
Хід вже сповільнився, рухаюсь поволі,
А з літами в тілі появились болі.»
...Молодість гордливо голову підняла:
«Краще би, бабуню, в ліжку полежала б,
Ти своє прожила, вік відпрацювала,
То сиділа б вдома і відпочивала б.
Бачиш, я красива, вільна і розкішна,
У своїй свободі я буваю грішна.
Ходжу по вечірках, зустрічах, гулянках,
З друзями буваю у вечірніх парках.»
... Старість подивилась й голову схилила:
«Я колись, дитино, теж була красива,
Потім заміж вийшла і на мої плечі,
Дім повис, робота і моя малеча.
Молодість минала дуже непомітно,
Спохватилась, бачу, я уже не квітну.
В праці, у турботах зрання до смеркання
Відлітали вдалеч мрії та бажання.»
... «Ну й , чудна бабуля, треба ж так прожити,
Щоб заради когось молодість згубити?
А я буду завжди вільна і красива,
Щоби свою вроду я не загубила.»
... «Сперечатись, доню, я таки не буду,
Зрозумій, з роками всі старіють люди.
Бо літа, як вітер, за ліси втікають,
Молодість і вроду завжди забирають.
Поживеш, побачиш, щастя не в свободі,
Не в нічних гулянках, не в французькій моді....»
....Молодість сміялась, аж в сміху залилась,
«Може ти, бабусю , в чомусь помилилась ?»
... «Ні, дитино люба ,я не помилилась,
Я житла, раділа, все життя трудилась.
Дав Господь здоров'я і сім'ю прекрасну,
Ох, як би ж ти знала, яке маю щастя.
Діти щебетали, милі пташенята,
Радості, любові, гомону багато .
Потім внученята появились в домі,
Я тоді не знала що такеє втома.
Все я віддавала, і любов, і ніжність
Та я добре знала - це не буде вічність.
Дні летять, збігають, осінь пролітає,
А за поворотом і зима чекає.
Не помітиш, навіть, як вона приходить,
Де б не заховався, всіх вона знаходить.
І тебе, дитино, вона знайде всюди ,
Так живуть й старіють всі на світі люди.
А тепер пораду хочу тобі дати,
Вмій, дитино люба, час свій цінувати,
Бо краса не вічна, як листочок в'яне,
А от серце мами завжди полум'яне.»
... «То чому, бабуля, ти такою стала?
Йти уже не можеш, постать помінялась.»
... «Для дітей і внуків я життя віддала,
І про це ніколи я не шкодувала.
Вічної дороги на землі не має
І себе людина в чомусь залишає,
В дітях і онуках є її коріння,
В тому й полягає гордість покоління.»
... Молодість схилила голівоньку низько ,
Підійшла повільно до бабусі близько ,
І взялись за руку Молодість і Старість ...
«Дякую, бабусю, за урок повчальний»
Автор: Тамара Франчук-Шандрук
