Мохи...Кульбаби...Стріха...Горобці...
І так навколо аж по-райськи тихо...
І цих світів далекі манівці,
Сільських новин повсюдна Триндичиха...
Розшиті в хрестик білені хатки,
На бильцях ґанку трохи реманенту...
Пеньок до сонця вигріва роки...
Минаємось, виплачуючи ренту
Цим проминанням, що життя якраз,
Його омани і твої чесноти,
І тінь твоя, видовжуючи час,
Зникає в чистотілах попід плотом...
Ти тут любив...І сам любов'ю був,
Навчився тут грішити і молитись,
І не приймати кривду...За судьбу
До крові з нею навкулачки битись...
Пливуть літа і ти між них не сам,
Хатки біліють, спогадом підперті...
І праведно жадають небеса
Твоєї крові і чужої смерті..
(с) Богдан Томенчук
