Леся Українка
Моє життя обвіяне вітрами,
Але я так кохала рідний край,
Сповитий мелодійними піснями.
Хоч мандрувала, вигнана, світами,
Та поверталась в мій маленький рай.
В куточок мальовничий на Волині ,
Де я росла і пізнавала світ.
Там я колись,іще мала дитина,
Зціляла душу в співах солов'їних,
Вдивлялась в зір небесних ясний цвіт.
Купалась в сяйві місячного світла
І виглядала радісну весну.
Малою бігла в ліс, хотіла стріти
Красуню Мавку у зелених вітах,
Сопілку Лукаша почути чарівну.
Тут бавилась з сільськими діточками
Під небом рідним,чистим,голубим.
Красу землі мережила словами,
Дух України,вільний і незламний,
Закарбувала в імені своїм.
Хоч гострий біль нівечив кволе тіло,
Я терпеливо хрест тяжкий несла.
Лихій, безжальній долі не скорилась,
Свій слід в житті земному залишила,
Пішла у край,де сліз нема і зла.
Сьогодні тут,у битві з ворогами,
З моїм народом пліч-о-пліч стою.
Воюю слова гострими мечами
За край, який любила до нестями,
За Україну рідную мою.
20.02.2023.
Галина Бойчун-Іванець
Автор світлини невідомий
