Моя старенька мама говорила:
- Не плач за мною, як мене не стане.
Душа злетить у Вічність, мов на крилах
І біль земний мене вже не дістане.
Впаду у трави срібним зорепадом,
Промінням сонця буду вам світити,
Проб'юсь з землі лозою винограду,
Щоб добрим соком всіх вас напоїти.
Я вас почую у важку хвилину,
Підтримаю й журитися не дам,
Колись уранці криком журавлиним
Вам вісточку про себе я подам.
Печалитись не треба й сліз втирати,
Бо буду доти серед вас я жити,
Допоки вам судилось пам'ятати,
А я й на небі буду вас любити...
Пішли батьки. Їм вже не повернутись.
Хоч хочеться цього понад усе.
Молитви їх нам не дають спіткнутись
Й підтримують той хрест, що ми несем...
Надія Козлова
