Моя натомлена і зболена земля,
Скільки страждань за всі віки зазнала!
Напились поту й крові ті поля,
Куди страшна війна, як грім упала.
Тобі б хоч трохи, земле, відпочить,
Набратись сил, напитися дощами.
Шкода... Не чують можновладці, як кричить
Моя земля і днями, і ночами.
Не чує влада, та почує Бог,
Зупинить всі знущання над землею.
Достатньо їй вже пекла і тривог!
Болить землі, й мені разом із нею...
© Людмила Степанишена
