Я завжди знала ким хочу бути. З раннього дитинства. Школа вабила мене ще до того, як я стала школяркою. Пам’ятаю як виводила друковані літери на замерзлих шибках і отримувала від цього неймовірне задоволення. Це було ще до школи. Не могла дочекатися коли вже мене приймуть у 1 клас і я всім покажу як добре вже вмію читати. Але спочатку мене віддали у підготовчу групу. Не тому, що потрібна була підготовка, а тому що всі так тоді навчалися в 6-річному віці. Похизуватися читанням теж не вдалося, бо вчителька сказала, що треба вчити букви по-порядку, а не забігати в кінець Букваря. Навчання давалося легко. Якимось чарівним чином нас вчили вчитися. Не було інтерактивних дошок, презентацій з анімаціями. Учні раділи звичайним ілюстраціям. А ще більше любили малювати їх самі. Чомусь запам’яталися практичні роботи з природознавства, біології, де потрібно було в зошиті в клітинку намалювати будову квітки чи щось інше. Розфарбовували кольоровими олівцями, робили підписи. Так то гарно все було. Потім хвалилися перед однокласниками. За найкращі роботи вчителька клеїла на обкладинку зошита червоні зірочки, вирізані з кольорового паперу. Дрібничка, а як старалися заради неї! Ми читали параграфи!!!! А потім із заплющеними очима уявляли амебу, інфузорію туфельку. Та коли я по закінченню 6 класу склала усний екзамен з математики, вивчивши напам’ять усі білети, я зрозуміла – це любов на все моє життя. Чомусь саме цей іспит показав мені ту красу математичних перетворень, розв’язань задач, доведень, яких я до цього не бачила. Далі була вже конкретна мрія...вчитель математики. Життя вело мене до її здійснення даруючи на кожному новому етапі прекрасних вчителів, викладачів, а пізніше й колег. Відчуття, коли твоя мрія здійснюється, неймовірні! Вони незабутні. Але, отримавши диплом вчителя математики, я відразу почала мріяти стати висококласним учителем математики. До цієї мети прагну вже багато років, але виявляється, що й сьогодні ще йду. Тому я тут, на Всеосвіті. І я знаю, що мені щастить))
Стрічка блогів
