Міріади зірок. Небосхили руді.
Я зізнаюсь тобі, я признаюсь тобі,
що із сонячних днів, з обігрітих осонь,
ти приходиш у мій матіоловий сон.
А навколо - туман, наче вранішній сніг.
Оксамитова ніч. Матіолові сни.
Воскрешає тепло різнотрав'я слабе.
Міріади зірок... Міріади тебе...
Відчуваю твій крок. Відчуваю твій сміх.
Ти заходиш в мої матіолові сни
і тримаєш в руці білосніжний бузок -
ти неначе Король із забутих казок.
Ти - неначе туман. Ти - неначе мара.
І мені розказати, напевно, пора,
що чекаю тебе, як зело навесні
у рожевім своїм матіоловім сні.
Міріади зірок. Міріади надій.
Я тобі присягну, я зізнаюсь тобі,
що по шкірі - мороз і болить, і шкребе,
коли чую тебе, коли бачу тебе.
Ти - як море, яке цілували дощі,
Ти - метелики всі в животі і душі.
Оксамитова ніч. Цвіркуни голосні.
Ти і я. І мої матіолові сни...
© Альона Васильченко
