Міні-проєкт (інформаційний)

Міні-проект (інформаційний)

Тема: Визначні вчені-натуралісти

Мета:

- ознайомитись із портретами та іменами найвидатніших вчених-природодослідників, сферою їх дослідження, цікавими сторінками їхнього життя;

1. уміти називати за портретами імена вчених-натуралістів та їх внесок у вивчення природи;

2. виховувати допитливість, самостійність, наполегливість у пізнанні нового.

Робота над міні-проектом:

Завдання 1. Підготувати інформацію про одного із вчених-натуралістів. Знайти його портрет.

Завдання 2. Виступити із коротким повідомленням про одного із вчених-природодослідників.

Завдання 3. Скласти таблицю «Визначні вчені-натуралісти».

Таблиця 1

Визначні вчені-натуралісти

Завдання 4.Встановити відповідність.

1. Ісаак Ньютон

2. Василь Докучаєв

3. Карл Лінней

4. Володимир Вернадський

5. Галілео Галілей

6. Володимир Вернадський

7. Гіппократ

8. Ератосфен

9. Дмитро́ Менделє́єв

10. Аристотель

11. Миколай Коперник

12. Антоні Ван Левенгук

а) «батько медицини»

б) «батько зоології»

в) основоположник географії. Виміряв розміри Землі, Сонця і Місяця

г) довів, що Земля рухається навколо Сонця

д) відкрив гори і кратери на Місяці, плями на Сонці, Чумацький Шлях

е) Вперше «побачив» мікроорганізми

є) відкрив закон всесвітнього тяжіння, пояснив рух небесних тіл

ж) заклав основи сучасної стистематики, латинські назви видів

з) один із авторів періодичної таблиці хімічних елементів

и) основоположник наукового ґрунтознавства

і) творець учення про живу речовину і біосферу

й) встановив основні географічні центри походження культурних рослин

Рекомендації

Завдання 1 можна організувати таким чином:

Варіант І

Учні вдома самостійно підготували повідомлення про одного із вчених.

Варіант ІІ

Кожному учневі (парі, залежно від кількості учнів) роздано по одному портрету вченого та відомості про нього (додаток А). Протягом 3 хв. учні ознайомлюються із поданим текстом.

Завдання 2 вчитель розпочинає словами:

«Зараз ми створимо «Картинну галерею видатних вчених-натуралістів». Кожен з вас по черзі вийде до дошки, прикріпить портрет вченого і розповість про його внесок у природничу науку».

Далі ідуть виступи учнів, доповнення і роз̕ яснення вчителем незрозумілих термінів.

Завдання 3 виконується учнями під час прослуховування повідомлень своїх товаришів: учні складають таблиці у робочих зошитах.

Таблиця 1

Визначні вчені-натуралісти

Завдання 4 учні можуть виконувати самостійно, парами, групами чи командами (на розсуд вчителя)

Додаток А

Гіппократ (бл. 460 р. до н. е. – бл. 370 р. до н.е.)

Давньогрецький лікар Гіппократ став першим ученим, який, відкинувши марновірство і містику, поставив медицину на наукову основу. Його справедливо називають "батьком медицини".

Гіппократ став справжнім реформатором древньої медицини. Він першим підійшов до неї як до науки. У хвороб, вважав він, є природні причини. Про них можна дізнатись, вивчивши будову і життєдіяльність людського організму. У своїх працях Гіппократ глибоко і детально розглянув найрізноманітніші галузі медицини. Правильному харчуванню присвячена праця Гіппократа "Дієта при гострих захворюваннях". Він був прекрасним хірургом, добре розумівся на анатомії. Знав і застосовував для лікування більше двохсот лікарських рослин. Гіппократ сформулював моральний кодекс лікаря, норми його поведінки. Перша заповідь лікаря, за Гіппократом, звучить: " Не зашкодь!"

Аристотель (384 р. до н.е. – 322 р. до н.е

Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу.
Великий енциклопедист древності Аристотель став одним із засновників біології як науки, вперше узагальнивши біологічні знання, які були накопичені до нього людством. Найвизначніші праці Аристотеля з біології – "Історія тварин", "Про частини тварин", "Виникнення тварин". Зокрема, в "Історії тварин" Аристотель першим в історії науки розробив систематику тварин. Аристотеля називають "батьком зоології". Він вивчив більш ніж 500 видів тварин, описав їхній зовнішній вигляд і будову, спосіб життя і поведінку. Цікавила Аристотеля і проблема походження життя. За своє життя він зробив для науки значно більше, ніж було зроблено за ряд наступних століть.

Ератосфен (бл. 275 – 194 до н. е.)

Давньогрецький учений і письменник. Один із надзвичайно різнобічних вчених античності. Ератосфен займався філологією, філософією, хронологією, математикою, астрономією, геодезією, географією, сам писав вірші і музику. Ератосфен був основоположником наукової, математичної і фізичної географії. У його «Географії» в 3 книгах містився перший систематичний науковий виклад географії, історія географічних відкриттів, а також розглядався ряд фізичних і математичних проблем, пов'язаних з географією, включаючи вказівку на сферичну форму Землі й опис її поверхні. Він також висловив припущення, що якщо пливти від Гібралтару на захід, то можна допливти до Індії. Ератосфен додав до свого твору географічну карту світу. Однак найвідомішим досягненням Ератосфена в області геодезії і географії був винайдений ним спосіб визначати розміри Землі, викладу якого присвячений трактат «Про вимір Землі» (довжина екватора приблизно 39 690 км), у будь-якому випадку підрахунок мав мінімальну помилку, оскільки справжня довжина екватора становить 40 120 км. У цій же роботі були розглянуті й астрономічні задачі, такі як оцінка розміру Сонця і Місяця і відстані до них, сонячні і місячні затемнення і тривалість дня в залежності від географічної широти.

Микола́й Копе́рник ( 1473–1543) Польський астроном і математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи. Свою найголовнішу працю, базовану на узагальненні власних тривалих спостережень і підрахунків, «Про обертання небесних сфер» Миколай Коперник опублікував після довгих сумнівів у рік своєї смерті (1543). У цій роботі вчений доводив зовсім нове розуміння місця Землі і, разом з тим, людини у Всесвіті, виступивши творцем геліоцентричної теорії світу. Тобто він почав стверджувати, що Земля рухається навколо Сонця. До нього вважали, що Земля – центр Всесвіту, і Сонце рухається навколо неї.

Основну думку Коперника коротко викладено на його пам'ятнику у Варшаві: «Він зупинив Сонце, зрушив Землю».

Галіле́о Галіле́й (1564–1642)

Італійський фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства. Галілео Галілей був основоположником експериментально-математичного методу вивчення природи. Він залишив розгорнутий виклад цього методу і сформулював найважливіші принципи механічного світу. Його дослідження кардинально вплинули на розвиток наукової думки. Саме від нього бере початок фізика як наука. Найважливішим вкладом Галілео Галілея в науку була свідома й послідовна заміна пасивного спостереження активним експериментом. Результатами цих експериментів стали зроблені ученим наукові відкриття. Винайшов термоскоп, що є прообразом термометра. Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей у 1609 побудував свій перший телескоп з трикратним збільшенням, а трохи пізніше – зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, «побудував собі прилад у такому ступені чудесний, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж при спостереженні простим оком». З їхньою допомогою Галілей здійснив ряд важливих астрономічних відкриттів – гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхня колосальна віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед та Каллісто), фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький Шлях як скупчення окремих зірок та ін.

Антоні Ван Левенгук (1632–1723)

Першою людиною, яка заглянула в таємничий світ мікроорганізмів, став голландський дослідник Антоні Ван Левенгук. Левенгук шукав своїх анімалькулів ("анімалькулюс" – по-латині "звірятко") всюди: в гнилій воді, в мулі каналів, у власній ротовій порожнині. Він не знав тоді, що всіх цих анімалькулів буде вивчати та наука, яку він започаткував своїми спостереженнями – мікробіологія.

Серед численних відвідувачів, які приїжджали до нього, щоб залучитися до таємниць природи і подивитися на дивовижних "звіряток", були англійська королева і російський цар Петро І. Після цього відвідування Петро І привіз у Росію мікроскоп.

Левенгук так і ввійшов в історію як один з найбільших експериментаторів свого часу. За 6 років до смерті він написав пророчі слова, прославляючи експеримент: "Варто утриматися від міркувань, коли говорить досвід".

Ісаа́к Нью́то́н ( 1643–1727)

Англійський учений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики. Ньютон сформулював основні закони класичної механіки, відкрив закон всесвітнього тяжіння, виходячи з якого, пояснив рух небесних тіл (планет, їхніх супутників, комет). Великий внесок зробив Ньютон в оптику. 1666 року за допомогою тригранної скляної призми він розклав біле світло на 7 кольорів (у спектр), тим самим довівши його складність (явище дисперсії). Наукова творчість Ньютона зіграла винятково важливу роль в історії розвитку фізики. За словами Альберта Ейнштейна, «Ньютон був першим, хто спробував сформулювати елементарні закони, що визначають часовий хід широкого класу процесів у природі з високим ступенем повноти і точності» і «… зробив своїми працями глибокий і сильний вплив на весь світогляд в цілому». Для світу Ісаак Ньютон став еталоном наукових заслуг. Ньютоном хімії називали пізніше Генрі Кавендіша, Ньютоном електродинаміки — Анре Ампера, Ньютоном 20 століття — Альберта Ейнштейна.

Карл Лінней (1707- 1778)

До XVIII століття вчені і любителі природи виконали величезну роботу, по всьому світу збираючи і описуючи рослин і тварин. Але орієнтуватись в накопиченому ними океані відомостей ставало дедалі важче. Узагальнив і систематизував ці знання шведський натураліст Карл Ліней. Він заклав основи сучасної систематики.

Щоб "розкласти по поличках" величезну кількість описів рослин і тварин, необхідна була якась одиниця систематики. Такою одиницею, спільною для всього живого, Лінней зробив вид. Людину ( яку він назвав "людиною розумною", Homo sapiens) Лінней досить сміливо для свого часу помістив в клас ссавців, ряд приматів, разом з мавпами.

Величезну роботу проробив учений за все своє життя. Він не тільки описав біля 10 тис. видів, але і сам відкрив біля 1,5 тис. із них. Його ім'я назавжди залишилося в латинських назвах описаних ним тварин і рослин.

Дмитро́ Менделє́єв ( 18341907)

Російський хімік, один з авторів періодичної таблиці хімічних елементів. У 1882 році Лондонське королівське товариство присудило золоті медалі Деві з формулюванням «За відкриття періодичних співвідношень атомних ваг» спільно Менделєєву і німецькому хіміку Лотару Юліусу Маєру.

Дмитро Іванович Менделєєв – автор фундаментальних досліджень з хімії, фізики, метрології, метеорології, економіки, автор основних праць з повітроплавання, сільського господарства, хімічної технології. Науковий авторитет Дмитра Менделєєва був величезний. Список титулів і звань його включає більше ста найменувань. Практично всіма російськими і більшістю найшанованіших зарубіжних академій наук, університетів і наукових товариств він був обраний своїм почесним членом. Тим не менш, свої праці, приватні та офіційні звернення він підписував без вказівки причетності до них: «Д. Менделєєв» або «професор Менделєєв», вкрай рідко згадуючи якісь присвоєні йому почесні звання. На його честь названо астероїд 2769 Менделеєв.

Василь Докучаєв ( 1846–1903)

Природознавець, основоположник наукового генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії. У 1888–1894 роках на запрошення Полтавського губернського земства очолював експедицію, що вивчала ґрунти, рослинність і геологічні умови Полтавщини. Було складено ґрунтові карти губернії, створено природничо-історичний музей. Висунув теорію утворення чорнозему. У 1899 році сформулював так званий «закон зональності», що показує «найщільніший зв'язок клімату, ґрунтів, тваринних та рослинних організмів» і «співвідношення між зонами природи взагалі й усім життям, усією діяльністю людини». Буквально в кожному підручнику ґрунтознавства, землеробства, фізичної географії згадується ім'я Докучаєва.

Володимир Вернадський(1863–1945)

Вернадський став одним із небагатьох учених ХХ ст., які залишили свій слід в найрізноманітніших галузях науки – в тому числі геології, біології, хімії, філософії. Він став творцем учення про живу речовину і біосферу – учення, яке знаходиться на стику всіх цих наук.

Вернадський став фундатором самостійних наукових шкіл у низці наук про Землю. У своїх наукових працях він писав про ґрунти і мінерали, про рослин і тварин, про людину, час, Всесвіт. Вернадський показав, що життя – не випадковий гість на поверхні земної кори. Він висловив думку про "всюдність" і "завждишність" життя. За його уявленнями, життя – така ж вічна частина космосу, як матерія і енергія. Вернадський прийшов до висновку, що життя може існувати тільки в формі гігантської системи – біосфери (в перекладі з грецької – "сфери живого"). Основи свого вчення він виклав у книзі "Біосфера" (1926 р.)

Багато і плідно Вернадський працював над створенням узагальнюючої теорії еволюції природного середовища і суспільства, що дістала назву теорії ноосфери. На його думку, ноосфера становить новий етап сфери життя, оболонку Землі, перебудовану колективним розумом людства, яка знаходиться під його контролем для подальшого гармонізованого розвитку Землі й людини як невід'ємної частини нашої планети.

Микола Вавилов (1887 – 1943)

У 20-ті і на початку 30-тих років ХХ ст. Вавилов здійснив безліч експедицій. Він відвідав більш ніж 50 країн, а зі всіх шести континентів не був тільки в Австралії і Антарктиді. З усіх кінців світу Вавилов посилав на батьківщину посилки з насінням і плодами. Вирощені з них рослини послужили основою для створення нових сортів культурних рослин. Далекі експедиції Вавилова несподівано обірвалися в середині 30-х років з волі Сталіна. Сталіним було сказано приблизно наступне: закордонні пошукові експедиції ботаніків нікому не потрібні; думати потрібно не про подібні нісенітниці, а про урожай.

Підсумком експедицій Вавилова стало одне із головних відкриттів ученого – встановлення основних географічних центрів походження культурних рослин. Ці центри одночасно є центрами древніх цивілізацій. "Культура поля завжди йде поруч з загальнолюдською культурою", – вважав Вавилов.

6 серпня 1940 року, під час експедиції в Україну, Вавилов був заарештований. Сталося це з подачі Лисенка, малоосвіченого псевдовченого, противника генетики, який, навішуючи на своїх опонентів політичні ярлики, намагався знищити вавиловську наукову школу.

26 січня 1943 року, у віці 55 років Вавилов помер в тюремній лікарні від виснаження. Таким був трагічний парадокс долі Вавилова – учений, що відкрив нові сорти культурних рослин і тим самим дав країні мільйони тонн зерна, помер у тюрмі від голоду.