Мережить Осінь сукню до вінчання.
Хотілось золотом, та срібло нині в моді...
Зима, казали, буде , мабуть, рання --
Дістати б свитку, сховану в комоді.
Піде за Грудня. Має вже обручку.
Він так давно за нею упадає.
Придбав в сорòк з камінчиком каблучку.
Освідчився. І відповідь чекає...
Приходив свататись. Шарівся, як хлопчисько...
На білім конику з годину гарцював.
Просив руки. Вклонявся низько-низько.
І край сукенки, як царівні, цілував.
А що вона? Піде... Дармà, що чýдний.
Його полюбить. Звикне. То пусте...
Її Листòпад -- вертихвіст облудний,
Рудих дівок цілує. Та й таке...
Мережить сукню Осінь до вінчання.
Така краса -- весь бісер на парчу.
Зламалась голка срібненька, остання...
Так і піде. У зúму... Без плачу.
19.11.2022
Людмила Галінська
