МЕНІ ПРИСНИЛАСЬ МАМА НА ПОРОЗІ
Мені приснилось якось у дорозі,
Як я останній раз виходила з воріт –
В сльозах стояла мама на порозі,
Немов, прикована й дивилась сумно вслід.
Вона тоді зі мною так прощалась…
Себе винити буду все життя своє -
Чому вернутись я не догадалась.
Ця думка спокою і нині не дає.
А мама не могла тоді признатись,
Що скоро, зовсім скоро вже покине нас…
Могли б ми з нею ще раз обійнятись,
Прощатись треба, як востаннє, кожен раз.
Та хто про це в дитинстві може знати?
Картину цю вже бачу стільки літ -
Стоїть в сльозах вся мама коло хати
І я з валізами біля її воріт…
Коли збиратись будете в дорогу,
Я вас благаю, люди, не спішіть!
Огляньтеся, верніться до порогу
І своїх рідних ще раз обійміть.
Щоб серце потім не пекло від болю
За те, що з ними попрощатись не змогли
І не винили – ні життя, ні долю,
Що неуважними до них колись були.
А, щоб ніколи ви не відчували
Гіркого присмаку вини і каяття –
Я прошу, вас, аби не забували
Тепло віддати своїм рідним – за життя.
(Ірина Валь.)
