Мені наснився тридцять другий...
Аж до мурашок пройняло.
Хлопчинка босий, квола мати
Ледь-ледь тримається його.
А батька поряд не вгледіла,
Він вкляк навік — забрала смерть.
Чекістом злість оволоділа,
В кишені вгледів бульби чверть.
В отих очах, що так наснились,
Страху не бачила ніяк.
Вже сили геть у них скінчились,
Живіт від голоду набряк.
А голос?.. Голос не почула,
Та щось кричало зсередини,
Страшенний біль душі відчула
І муку матері й дитини.
…Відкрила очі.. Страшно стало враз,
Застигла в тиші із собою наодинці.
Відлунням били диким в голові щораз
Зі сна ті дзвони на сільській дзвіниці…
© Сергій Ущапівський
