МЕНІ Б ТУДИ…
Мені б туди…Туди, де народилася,
Туди, де в грубці дрова тріскотять
Де на Святвечір коляда котилася,
Де коло столу рідні гомонять…
Мені б туди, де у глибокім погребі,
У діжці яблука, капуста й огірки
Де зі стрімкого Мількового пагорба,
Летять згори до річечки санки…
Мені б туди, де обоча Афремова,
Де в пальцях зашпори…-І мокрі чобітки,
Де з тороками гарна хустка кремова,
В котрій я чепурилася в дівки
Мені б туди, де дим до неба тягнеться,
А в хаті пахне хлібом й молоком,
Де «на горіхи» від батьків дістанеться,
І зо два дні я буду під замком…
Мені б туди..- Мені б.. -Та вже не вернеться,
Хіба що деколи в спокійнім тихім сні…
Життя спішить… -У круговерті мелеться,
Від спогадів так хороше мені…
МІЛЬКО – односелець, котрий жив на переломі двох крутих схилів, з котрих катались на санках
АФРЕМ – односелець. Нижче його хатини була велика обоча.
