Мамина вишиванка.
Усі поснули, а вона не спала.
Все нишком заглядала на дітей.
Така чудова ніч всіх обгорнула.
А мама все не зводила очей.
Утомлена, перепочити сіла.
Рука її лягла на полотно.
Лампадочка горіла й свічу ще запалила.
Робота вже кипіла і відпочинок заодно.
Майстерно голочка туди- сюди ходила.
Хвилясто, зубцями, і прямо, і в кути.
Творились візерунки, орнаменти хитрили.
І розбігались квітами малесенькі хрести.
Сорочки вишивала і молитовку читала.
Щоб було щастя, доля, і не було біди.
Рівненько нитку клала, добро у серці мала,
думки лише всі світлі, і теплі як завжди.
Життєвий безконечник і виноград на щастя.
Калина на любов і дуб на міць синів.
І щоб була вода тут лінії хвилясті.
Зірка і зорі, й мак - то захист дітлахам.
Й квадрат благополуччя і дерево життя.
а квіти - чистота і процвітання роду.
І коло - символ сонця, то вічність і буття.
А хрест - то оберіг, ще серце - на весілля згоду.
Продумала усе, співала й вишивала.
І пісня та лилася у неї в голові.
Раділа, веселила, в нитках переплелася.
Розквітла в полотні в яскраві кольори.
Вона ніде не вчилася, майстриня від природи, лиш серцем відчувала, і часточку душі, сорочки вишиваючи, своїм дітям вкладала.
Любов стелила й долю, і щастя живучи.
Ось вузлик зав'язався, й сорочка вишиванка
найкраща, мамина, яскрава, чарівна.
У неї весь народ вкраїнський наш убрався.
Історія, традиція, то оберіг, то звичай,
культура, код, і в світі є одна!
16.05.23р.
Алла Орищенко.
