МАМИНА НАУКА
У життя доросле мати проводжала
Донечку єдину, й так її навчала:
«В світ широкий поміж люди лети, моя пташко!
Й не лякайся, як то буде – чи легко, чи важко…
По-всякому складається… будь обачна, доню!
Нехай успіх всміхається, журитись – бороню!
Намагайсь не помішати те, чого не любиш,
Бо як в душі буде радість – спокій не загубиш».
«Як же з людьми?» – доня мовить –
«Вони ж, мамо, – всякі:
Хтось підтримає, порадить… та не всі ж однакі?»
«Якщо хтось візьме на кпини – ти не ображайся,
Краще заздрості і злобі гордо посміхайся.
Якщо в серце біль підходить від якоїсь втрати,
Не дай журбі роз’їсть душу, не дайся зламати!
Є й охочі до чужого – наче помагають,
А двома руками твоє щастя забирають.
Зрештою, на люд мінливий ти не май надії…
Хай тебе минає лихо, лукаві, лихїі.
Якби в житті не велося – радій, не журися,
За науку, що здобула, Богу помолися!»
Отак мати научала і… благословила
Свою доню, й в світ широкий з Богом відпустила.
© Світлана Хрищук (Сенчук)
Світлина: Інтернет-мережа
