Мамина хустка, засіяні квіти по полю
Цвітом любові. Там спокою, ніжності храм.
Квіти життя, що безжально мережили долю
І з полотна, мов дитя, посміхалися нам.
Мамина доля, як хрензлі на плечі лягає.
Згасли літа, закурликали в них журавлі.
Пісня натруджених рук лине з рідного краю,
В пам’яті будуть одвічні буденні жалі.
Мамині квіти вели у життєві світанки
І вистеляли дороги в далекі світи.
Тихо молитвою благословляли на ганку,
Мама і хустка, і квіти, їм вічно цвісти.
