Мамина хата
Померла мама - всиротіла хата:
Не йдуть у гості доньки та сини.
Колись дитячим галасом багата,
Тепер - за склом журливі ясени.
Вона ще ніби вчора вишивала,
Горнула всіх до себе онучат.
В кутку ікона пилом вже припала ,
Нема кому нащадкам дать порад.
Кущі калини похилили віти
І біла ковдра вранці вкрила сад.
Померзли біля вікон ніжні квіти ,
Не стало неньки - все пішло на спад.
Померла мама і усе спинилось :
Посохли вишні, стежка зароста.
Здається, навіть вікна просльозились
Від згадки про тяжкі її літа...
Спливає час - його не повернути:
Кружляють пори року за вікном.
Та згадують дорослі діти , внуки
Як гріла хата маминим теплом...
Лариса Дзиговська
