«Мамочко! Матусю!» - не озвалась досі,
Бо заснула бідна, вічним сном у льосі.
Босими ногами, кров‘ю по цеглинах
Бродить кругом хати злякана дитина.
Десь тут була кухня - збереглась тарілка,
А он там висіла батька тілогрійка.
Там, де купа дошок - там була дитяча,
Злякане дитятко вже мовчить, не плаче.
А ось тут сестричка гратись полюбляла.
Вчора було щастя, а уже не стало.
Трохи там пооддаль - то Сіркова будка.
Не устиг сховатись, хоч і бігав хутко.
У руках нашийник в бідного хлопчини,-
Цю собачку тато дарував дитині.
Потріскалися губи: «Тату! Татку, де ти?»
Вже немає тата, вбила всіх ракета.
І не та що в космос, бо там космонавти!
Виріс, полетів би! Все казав так тато.
А ота що з неба, та котру пускають,
Щоб забрати щастя, душу розривають.
«Мамочко! Матусю» - в снах озветься ненька:
Вибач мені, сину, ти тепер одненький.
Ірина Нагаївська
